Вдовиченко Владислав Романович
Вдовиченко Владислав Романович
04.11.1998-27.07.2025
Місце народження: с. Івахни, Монастирищенський район, Черкаська область
Місце загибелі: н. п. Родинське, Покровський район, Донецька область
Позивний: «Вдова»
Звання: Головний старшина (старший сержант)
Посада: Стрілець-санітар 3-го розвідувального відділення розвідувального взводу 1-го батальйону морської піхоти, військова частина А4765
Підрозділ: 38-ма окрема бригада морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного
Нагороди: медаль «30 років незалежності України»; відзнака командування
38-ї окремої бригади морської піхоти «Перемога любить відданих» (посмертно); орден «За мужність» III ступеня (посмертно).
Біографія
Владислав Романович Вдовиченко народився 4 листопада 1998 року в селі Івахни Монастирищенського району Черкаської області, у родині електрика та психологині. З дитинства мріяв про море та військову справу, зачитувався книжками про флот і капітанів.
У 2006–2010 роках розпочав навчання у молодшій школі села Долинка. У 2007 році трагічно втратив батька, у 2010 році переїхав до Києва. Прагнув долучитися до Революції Гідності на Майдані.
У 2015 році закінчив київську гімназію №75 та вступив до Київського коледжу легкої промисловості на спеціальність «Організація виробництва (менеджмент)». Паралельно працював менеджером у магазині «Алло», щоб допомагати матері.
У 2019 році самостійно прийшов до військкомату, обрав службу у Військово-Морських Силах ЗСУ. Датою вступу на службу в анкеті зазначено 7 липня 2019 року. Розпочав службу в Миколаєві, згодом підписав контракт в Одесі та вступив до коледжу морського транспорту. 28 листопада 2019 року відбулося його посвячення у моряки на борту катера «Сміла» у Чорному морі.
Навчався у Фаховому коледжі морського транспорту Національного університету «Одеська морська академія», здобував спеціальність «Експлуатація корабельних енергетичних установок». У 2021 році був обраний для участі у військовому параді в Києві та нагороджений медаллю «30 років незалежності України» за участь у параді 24 серпня 2021 року.
24 лютого 2022 року зустрів повномасштабне вторгнення на службі. Не полишаючи військової справи, вступив до одеського державного університету, названого в анкеті університетом інтелектуальних технологічних зв’язків. Навчання не закінчив через загибель.
13 січня 2023 року був зарахований до складу військової частини імені Сагайдачного як стрілець-санітар розвідувального відділення морської піхоти. Отримав позивний «Вдова». В анкеті зазначено службу в 38-й окремій бригаді морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного, на посаді стрільця-санітара 3-го розвідувального відділення розвідувального взводу 1-го батальйону морської піхоти військової частини А4765.
За час служби у 2019–2025 роках пройшов шлях до головного старшини; в анкеті звання подано як «головний старшина (старший сержант)». Поєднував службу з навчанням. Брав участь у боях за село Кринки Херсонської області та на Покровському напрямку Донеччини. 5 грудня 2024 року отримав статус учасника бойових дій.
Владислав був допитливим, цілеспрямованим, люблячим, мужнім, стійким, принциповим, рішучим, сміливим, наполегливим і надійним. Цікавився військово-морською літературою та технікою. Мріяв і прагнув, щоб закінчилася війна та настав мир. Хотів бути капітаном корабля, побачити весь світ. У старості мріяв жити в селі, де народився і де минуло його дитинство, вирощувати виноградники та насолоджуватися життям.
Загинув 27 липня 2025 року у стрілецькому бою з російськими окупантами в населеному пункті Родинське Покровського району Донецької області, до кінця виконавши військовий обов’язок. Похований на Алеї почесних поховань Державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника.
8 жовтня 2025 року посмертно нагороджений відзнакою командування 38-ї окремої бригади морської піхоти «Перемога любить відданих». 28 жовтня 2025 року указом Президента України посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Мати Владислава — Вдовиченко Наталія Вікторівна.