Головна  →  Новини  →  11 серпня 2014

Актуальні питання податкового законодавства!

Які можуть бути підстави для анулювання реєстрації ПДВ?

Відповідь: Відповідно до п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями (далі - ПКУ) реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо:

а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов’язань у випадках, визначених цим розділом;

б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов’язань із податку у випадках, визначених цим розділом;

в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість;
г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом

12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов’язання чи податкового кредиту;

ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними;

д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи банкрута;
е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб’єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду;
є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність;
ж) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявний запис про відсутність юридичної особи або фізичної особи за її місцезнаходженням (місцем проживання)

або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу;
з) припинено дію договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції (для платників податку, зазначених у підпунктах 4, 5 і 8 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) або закінчився строк, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку.

Анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті
”а” пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах ”б” - ”з” пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.
Анулювання реєстрації здійснюється на дату:

-     подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації;

-     зазначену в судовому рішенні;

-     припинення дії договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції або закінчення строку, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку;

-     що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість.
При цьому датою анулювання реєстрації платника податку визначається дата, що настала раніше.
Контролюючий орган анулює реєстрацію особи як платника податку, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що він відповідає вимогам п.184.1 ст.184 ПКУ.
У разі відсутності законних підстав для анулювання реєстрації контролюючий орган протягом 10 календарних днів після надходження заяви платника податку про анулювання реєстрації подає такому платникові податку вмотивовану письмову відмову в анулюванні реєстрації з поясненнями із зазначеного питання (пп.184.2-184.4 ст.184 ПКУ).
Про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов’язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації (п.184.10 ст.184 ПКУ).

 

Чи є об’єктом оподаткування ПДВ операції  з продажу торгової марки резиденту/нерезиденту?

Відповідь: Питання, пов’язані із поняттям права інтелектуальної власності, регулюються Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року №435 - IV (далі - ЦКУ).
     Відповідно до ст.420 ЦКУ торговельні марки (знаки для товарів і послуг) належать до об’єктів права інтелектуальної власності. При цьому, відповідно до положень ЦКУ спосіб набуття права інтелектуальної власності на об’єкт такого права залежить від об’єкта цього права, а також одним із майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт інтелектуальної власності з правом на використання цього об’єкта є виключне право дозволяти використання об’єкта (видавати ліцензії).

     Підпунктом 14.1.225 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

     Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об’єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України.
     Згідно з пп.196.1.6 п.196.1 ст.196 ПКУ не є об’єктом оподаткування операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.
     Тобто, якщо покупець придбаває право на використання об’єкта права інтелектуальної власності без одержання права власності на нього, то винагорода (платежі) за таке використання не є об’єктом оподаткування ПДВ.

     Якщо об’єкти права інтелектуальної власності передаються у володіння або розпорядження чи власність, то така операція є об’єктом оподаткування для особи, яка передає об’єкт такого права, оскільки відповідно до п.185.1 ст.185 ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податків, зокрема, з постачання товарів та послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України.

 

Чи можуть біти зареєстровані, як самостійні платники ПДВ  філії та представництва ЮО –резидента?

Відповідь: Статтею 180 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено перелік осіб, які для цілей оподаткування є платниками податку на додану вартість.

     Відповідно до п.п. 14.1.139 п. 14.1 ст. 14 ПКУ особа для цілей розділу V ПКУ - будь-яка із зазначених нижче осіб:

     а) юридична особа, створена відповідно до закону у будь-якій організаційно-правовій формі, у тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, яка:

     або є платником податків і зборів, встановлених ПКУ, крім єдиного податку;
     або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість;
     або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, і добровільно переходить у встановленому ПКУ порядку на сплату єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість;

     б) фізична особа - підприємець, яка:

     або є платником податків і зборів, встановлених цим Кодексом, крім єдиного податку;
     або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість;
     або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, і добровільно переходить у встановленому цим Кодексом порядку на сплату єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість;

     в) юридична особа, фізична особа, фізична особа - підприємець, яка ввозить товари на митну територію України;

     г) постійне представництво;

     ґ) інвестор та/або інвестор (оператор) відповідно до угоди про розподіл продукції, на якого покладено ведення податкового обліку з податку на додану вартість за угодою про розподіл продукції.

     Згідно з ч. другою ст. 55 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV зі змінами та доповненнями (далі – ГКУ) суб’єктами господарювання є:
     1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

     2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
     Суб’єкти господарювання, зазначені у п. 1 ч. другої ст. 55 ГКУ, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи (ч. шоста ст. 55 ГКУ).

     Відповідно до п. 3 ст. 95 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

     Враховуючи те, що філії та представництва юридичних осіб - резидентів не є юридичними особами, а також не є суб’єктами господарювання, то у контролюючих органів відсутні підстави для реєстрації філій та представництв юридичних осіб - резидентів в якості самостійних платників ПДВ.

 

У яких випадках та в які терміни особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник ПДВ?

Відповідь:  Відповідно до п.181.1 ст.181 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з р.V ПКУ, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 тис. грн. (без урахування ПДВ), така особа зобов’язана зареєструватися як платник податку в контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених ст.183 ПКУ, крім особи, яка є платником єдиного податку.

     Згідно із п.183.2 ст.183 ПКУ у разі обов’язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у ст.181 ПКУ.

     Пунктом 183.10 ст.183 ПКУ визначено, що будь-яка особа, яка підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
     Окрім того, згідно із пп.6 п.180.1 ст.180 ПКУ платником ПДВ є особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у ст.243 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, визначеної п.181.1 ст.181 ПКУ, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.

 

Який порядок оподаткування ПДВ  операції з постачання маркетингових послуг?

Відповідь: Відповідно до пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 р. І Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги);
     Згідно із пп. «б» п. 185.1 ст. 185 р. V ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ.

     Місцем постачання послуг відповідно до п. 186.4 ст. 186 р. V ПКУ є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у п. 186.2 і п. 186.3 цієї статті.
     Враховуючи вищенаведене, операція з постачання платником ПДВ маркетингових послуг є об’єктом оподаткування ПДВ, незалежно від того кому вони надаються резиденту чи нерезиденту.

 

Який порядок оподаткування операцій  з постачання (продажу, передачі) земельних ділянок?

Відповідь:   Відповідно до абзацу першого пп. 197.1.21 п. 197.1 ст. 197 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання (продажу, передачі) земельних ділянок, земельних часток (паїв), крім тих, що розміщені під об’єктами нерухомого майна та включаються до їх вартості відповідно до законодавства (з урахуванням положень абзацу першого пп. 197.1.13 п.197.1 ст.197 р. V ПКУ).
     Зазначеним абзацом першим пп. 197.1.13 п. 197.1 ст. 197 р. V ПКУ визначено, що звільняються від оподаткування ПДВ операції з безоплатної приватизації житлового фонду, включаючи місця загального користування у багатоквартирних будинках та прибудинкових територій, присадибних земельних ділянок відповідно до законодавства, а також постачання послуг, отримання яких згідно із законодавством є обов’язковою передумовою приватизації житла, прибудинкових територій багатоквартирних будинків, присадибних земельних ділянок.

 

Чи оподатковуються ПДВ операції  із внесення платником податку ОЗ до статутного фонду іншої ЮО?

Відповідь:    Відповідно до пп. «а» п.185.1 ст.185 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 ПКУ.

     Згідно із пп.14.1.191 п.14.1 ст.14 р.І ПКУ постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі, зокрема, обмін.
     Таким чином, операція із внесення платником податку основних засобів до статутного фонду інших юридичних осіб є об’єктом оподаткування ПДВ та підлягає оподаткуванню на загальних підставах за основною ставкою.

 

Який порядок оподаткування ПДВ  операцій за договором товарного кредиту?

Відповідь:   Відповідно до пп.14.1.245 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

     Об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 ПКУ, у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту (пп.«а» п.185.1 ст.185 ПКУ).

     Якщо платник податку здійснює операції з постачання товарів/послуг, які є об’єктом оподаткування згідно із ст.185 ПКУ, під забезпечення боргових зобов’язань покупця, наданих такому платнику податку у формі простого або переказного векселя, або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість, визначена в порядку, встановленому п.188.1 ст.188 ПКУ, без урахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - така договірна вартість, збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що повинні бути нараховані на суму номіналу такого векселя (п.189.7 ст.189 ПКУ).

     У разі постачання товарів за договорами товарного кредиту (товарної позики, розстрочки), умови яких передбачають сплату (нарахування) відсотків, датою збільшення податкових зобов’язань у частині таких відсотків вважається дата їх нарахування згідно з умовами відповідного договору (п.187.3 ст.187 ПКУ).

     Таким чином, якщо сторони укладають договори купівлі-продажу на умовах товарного кредиту, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент, то незалежно від наявності боргового інструменту та форми розрахунків за такі товари база оподаткування ПДВ у продавця таких товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з договірної вартості цих товарів, збільшеної на загальну суму процентів, визначених договором.

 

Який порядок оподаткування  ПДВ відсотків, що сплачується нерезиденту  за товарним кредитом?

Відповідь:  Відповідно до пп.14.1.245 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

     Згідно із п.190.1 ст.190 ПКУ базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до р.III Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI (далі - МКУ), з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

     При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України до цієї іноземної валюти, встановленим Національним банком України, що діє на день подання митної декларації для митного оформлення. У разі якщо митна декларація не подавалась, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України до цієї іноземної валюти, встановленим Національним банком України, що діяв на день визначення податкових зобов’язань.
     У разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку (п.201.12 ст.201 ПКУ).

     Визначення митної вартості товару здійснюється відповідно до р.ІІІ МКУ.
     З метою обчислення ПДВ базою оподаткування імпортованого товару (в т.ч. наданого нерезидентом на умовах товарного кредиту) є договірна (контрактна) вартість такого товару, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до МКУ, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При цьому, сплата резидентом - платником ПДВ нерезиденту відсотків за товари, надані ним на умовах товарного кредиту, не змінює базу оподаткування ПДВ. Сплачений при імпорті таких товарів ПДВ, обчислений відповідно до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платника податку за умови виконання вимог п.198.3 ст.198 ПКУ.

 

Який порядок оподаткування  ПДВ факторингових операцій?

Відповідь:  Згідно зі ст. 1077 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-ІV із змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
     Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦКУ).

     Відповідно до пп. 196.1.5 п. 196.1 ст. 196 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI зі змінами і доповненнями не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з:
     надання послуг платіжних організацій платіжних систем, пов’язаних з переказом коштів, інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства. Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування визначається Національним банком України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику;

     торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об’єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи.

     Отже, якщо об’єктом факторингових операцій є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи, то такі операції не є об’єктом оподаткування ПДВ. В іншому випадку, якщо об’єктом факторингових операції є об’єкти відмінні від зазначених вище, то факторингові операції є об’єктом оподаткування ПДВ.

 

Чи включається до витрат платника податку фактична вартість остаточної забракованої продукції (брак)?

Відповідь:Відповідно до п. 138.7 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку, крім втрат від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів) та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, в разі реалізації такої продукції.

     Платник податку має право самостійно визначати допустимі норми технічно неминучого браку в наказі по підприємству за умови обґрунтування його розміру. Такі самостійно встановлені платником податку норми діють до встановлення таких норм центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері.

     Таким чином, до складу витрат може бути віднесена вартість остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), та витрати на виправлення такого браку, в разі реалізації такої продукції, у межах допустимих норм технічно неминучого браку, розмір яких встановлено в наказі по підприємству за умови їх обґрунтування. Фактична вартість остаточно забракованої продукції, що перевищує допустимі норми технічно неминучого браку, не включається до витрат платника податку

 

Які витрати формують собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)?

Відповідь:  Згідно з п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

     Відповідно до п.138.8 ст.138 ПКУ собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

     прямих матеріальних витрат;

     прямих витрат на оплату праці;

     амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
     загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

     вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

     інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
     До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 ПКУ).

     До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (пп.138.8.2 п.138.8 ст.138 ПКУ).
     До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об’єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені ст.143 ПКУ, плата за оренду земельних і майнових паїв, кооперативні виплати фізичним особам - членам виробничого сільськогосподарського кооперативу, які не є підприємцями та які беруть трудову участь у діяльності такого сільськогосподарського кооперативу (п.138.9 ст.138 ПКУ).

 

Чи включаються до собівартості імпортованого товару вартість послуг митного брокера?

Відповідь:  Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) собівартість реалізованих товарів відноситься до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування.

     Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (п.138.6 ст.138 ПКУ).

     Згідно з п.9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044, первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається, зокрема, з витрат, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.
     Отже, оплата послуг митного брокера, яка безпосередньо пов’язана з придбанням товарів, включається до собівартості придбаних товарів та, враховуючи норми п.138.4 ст.138 ПКУ, визнається витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких імпортованих товарів.

 

Чи включаються до складу витрат платника податку на прибуток підприємства витрати на проїзд працівників платника податку в міському транспорті та маршрутному таксі?

Відповідь:  Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) господарська діяльність – це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

     Витрати – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПКУ).

     При визначенні оподатковуваного прибутку не включаються до складу витрат платника податку на прибуток підприємств витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених статтями 142 і 143 ПКУ, та в інших випадках, передбачених нормами розділу ІІІ ПКУ (пп.139.1.1 п.139.1 ст.139 ПКУ).

     Згідно з п.138.2 ст.138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПКУ.

     Отже, витрати на проїзд працівників платника податку в міському транспорті та маршрутному таксі можуть враховуватись у складі витрат при обчисленні податку на прибуток за наявності документів (відповідний наказ керівництва підприємства, який міститиме обґрунтованість цих поїздок, пов’язаних з виробничою необхідністю; завдання працівнику на поїздку, маршрутний лист; журнал обліку використання проїзних квитків; звіт про поїздку разом з додаванням до нього первинних документів, що її підтверджують тощо), які підтверджують зв’язок таких витрат з господарською діяльністю підприємства.

 

Чи підлягає взяттю на облік  в органах доходів і зборів  нерезидент у разі придбання  корпоративних прав ЮО резидента ?

Відповідь:    Відповідно до пп. 14.1.193.п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами (далі – ПКУ) постійне представництво - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.

     Згідно із п.п. 64.5. ст. 64 ПКУ підставою для взяття на облік (внесення змін, перереєстрації) відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, є належна акредитація (реєстрація, легалізація) такого підрозділу на території України згідно із законом.

     Статтею 167 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-IV із змінами та доповненнями, передбачено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
     Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

     Отже, якщо компанія-нерезидент не здійснює господарської діяльності в Україні та не підпадає під визначення постійного представництва, то, у разі придбання корпоративних прав юридичної особи – резидента, ставати на облік у контролюючому органі не потрібно.

 

Протягом якого часу є дійсним реєстраційний номер облікової картки платника податків?

Відповідь: Відповідно до п. 70.5 ст. 70 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами і доповненнями (далі – ПКУ) фізична особа – платник податків незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка фізичної особи - платника податків (далі – Облікова картка) та яка не включена до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі – Державний реєстр), зобов’язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному контролюючому органу Облікову картку, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред’явити документ, що посвідчує особу.
     Фізична особа – платник податків, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера Облікової картки, зобов’язана особисто подати відповідному контролюючому орну повідомлення та документи для забезпечення її обліку за прізвищем, ім’ям, по батькові і серією та номером паспорта, а також пред’явити паспорт.
     Фізична особа подає Облікову картку або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера Облікової картки) до контролюючого органу за своєю податковою адресою, а фізична особа, яка не має постійного місця проживання в Україні, - контролюючому органу за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування.
     Для заповнення Облікової картки використовуються дані документа, що посвідчує особу. Для заповнення повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера Облікової картки) використовуються дані паспорта.

     Форма Облікової картки та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера Облікової картки) і порядок їх подання встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, держану податкову і митну політику.
     Фізична особа несе відповідальність згідно із законом за достовірність інформації, що подається для реєстрації у Державному реєстрі.

     Згідно з п. 13 р. VII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (далі – Положення), затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.12.2013 № 779, у разі виявлення помилок, порушень чи неточностей щодо внесення прізвища, імені, по батькові, дати чи місця народження, місця проживання тощо, допущених при реєстрації фізичної особи у Державному реєстрі, виправлення даних здійснюється шляхом внесення змін до Державного реєстру на підставі заяви про зміну даних. Після виправлення помилок реєстраційний номер облікової картки платника податків не змінюється.
     Контролюючий орган може змінити реєстраційний номер облікової картки платника податків, якщо порушення чи неточності не можна усунути шляхом внесення змін відповідно до абзацу першого цього пункту. Така зміна проводиться після перевірки чи з’ясування обставин допущення помилки, виявленої контролюючим органом самостійно чи за результатами розгляду звернення фізичної особи - платника податків. Про виявлення такого факту або про результати розгляду звернення контролюючий орган інформує фізичну особу - платника податків.

     За зверненням (у довільній формі) фізичної особи - платника податків контролюючий орган протягом п’яти робочих днів з дня отримання звернення видає фізичній особі довідку про зміну реєстраційного номера облікової картки платника податків за формою, наведеною в додатку 5 до Положення.

      Відповідно до п. 17 р. VII Положення Обліковим карткам фізичних осіб, які на момент набрання чинності ПКУ зареєстровані в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів, присвоюються номери, що відповідають ідентифікаційним номерам платників податків - фізичних осіб. Документи про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів, видані органами державної податкової служби у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності ПКУ, вважаються дійсними для всіх випадків, передбачених для використання реєстраційних номерів облікових карток фізичних осіб, не підлягають обов’язковій заміні та є такими, що засвідчують реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі.     

     Отже, реєстраційні номери, що надаються фізичним особам (як резидентам, так і нерезидентам) зберігаються за ними протягом усього їх життя та у разі отримання такими особами іншого громадянства чи зміни громадянства не підлягають скасуванню та заміні, за винятком якщо після видачі Облікової картки платника податків встановлені порушення чи неточності при формуванні реєстраційних номерів.

 

Яка адреса є адресою місцезнаходження ЮО або місцем проживання ФО?

Відповідь: Відповідно до ст.93 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-ІV із змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) та ст.1 Закону України від 15 травня 2003 року №755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб – підприємців» із змінами та доповненнями (далі – Закон №755) місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

     Згідно із Законом №755 інформація щодо місцезнаходження юридичної особи вноситься до Єдиного державного реєстру з відповідних реєстраційних карток, які заповнюються та надаються юридичними особами державному реєстратору.
     Органи ДПС використовують інформацію щодо місцезнаходження юридичної особи з Єдиного державного реєстру.

      Статтею 29 ЦКУ встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

     Відповідно до Закону №755 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців також міститься інформація щодо місця проживання фізичної особи, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою-підприємцем.
     Згідно із ст.3 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» змінами і доповненнями (далі - Закон №1382) місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

     Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання (абз. перший ст.6 Закону №1382).

     Реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції (абз. сьомий ст.3 Закону №1382).

     Документи, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні (абз. дев’ятий ст.3 Закону №1382).

 

Хто є податковим агентом, що утримує та сплачує до бюджету екологічний податок у разі передачі замовником давальницької сировини іншому СГ (виробнику) для виробництва палива ?

Відповідь: Відповідно до п. 240.2 ст. 240 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

     Податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами (п. 241.1 ст. 241 ПКУ).

     Згідно із п. 241.2 ст.241 ПКУ до податкових агентів належать суб’єкти господарювання, які:
     здійснюють торгівлю на митній території України паливом власного виробництва та/або передають замовнику або за його дорученням іншій особі паливо, вироблене з давальницької сировини такого замовника;

     здійснюють ввезення палива на митну територію України.

     Відповідно до пп. 242.1.4 п. 242.1 ст. 242 ПКУ об’єктом та базою оподаткування податку є обсяги та види палива, у тому числі виробленого з давальницької сировини, реалізованого або ввезеного на митну територію України податковими агентами, крім:
     обсягів палива вивезених з митної території України в митних режимах експорту або реекспорту та/або переробки на митній території України засвідчених належно оформленою митною декларацією;

     мазуту та пічного палива, що використовуються в процесі виробництва тепло- та електроенергії.
     Таким чином, у разі виробництва суб’єктом господарювання (виробником) із давальницької сировини замовника палива, яке передається виробником замовнику або за його дорученням іншій особі, податковим агентом є виробник палива із давальницької сировини, який утримує і сплачує до бюджету екологічний податок до бюджету.

 

Що відноситься до обладнання та приладів, що містять ртуть, з метою застосування ставок по екологічному  податку (термометри, тощо)?

 Відповідь:   Підпунктом 246.1.1. п.246.1. ст.246 розділу VIIІ „Екологічний податок” Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями передбачено ставку податку за розміщення окремих видів надзвичайно небезпечних відходів, зокрема обладнання та приладів, що містять ртуть.
     Перелік відходів, що містять ртуть, визначено в класифікаторі відходів ДК 005-96 із змінами та доповненнями, затвердженому наказом Держстандарту України від 29 лютого 1996 року №89.

     Для отримання висновку щодо об’єкту оподаткування з метою сплати екологічного податку за обладнання та прилади, що містять ртуть, слід звернутись до органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

 

Що є підтвердженням факту використання води СГ виключно для для власних питних та санітарно-гігієнічних потреб?

Відповідь: Згідно із п.323.1 ст.323 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками збору є водокористувачі - суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

     Пунктом 323.2 ст.323 ПКУ визначено, що не є платниками збору водокористувачі, які використовують воду виключно для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок), у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та платників єдиного податку.

     Для цілей р. ХVІ ПКУ під терміном «санітарно-гігієнічні потреби» слід розуміти використання води в туалетних, душових, ванних кімнатах і умивальниках та використання для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані.
     Платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (п.44.1 ст.44 ПКУ).

     Таким чином, суб’єкт господарювання (в тому числі платник єдиного податку), який має дозвіл на спеціальне використання води або договір на поставку води, не є платником збору за спеціальне використання води у разі використання ним води для задоволення виключно власних (співробітників) питних і санітарно-гігієнічних потреб (в туалетних, душових, ванних кімнатах і умивальниках та використання води для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані). У разі використання суб’єктом господарювання води одночасно як для виробничих потреб, так і для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб, він є платником збору за спеціальне використання води за весь обсяг фактично використаної води.

     Чинним Податковим кодексом України не передбачено механізму розподілу обліку обсягів фактично використаної у звітному періоді води на обсяги: використаної окремо для власних санітарно-гігієнічних та використаної для інших потреб юридичних осіб, у тому числі з причини відсутності нормативів споживання води юридичними особами виключно на власні питні і санітарно-гігієнічні потреби.

     За даними первинного обліку, а також видом господарської діяльності можливо визначити напрямок використання води (для виробничих або санітарно-гігієнічні потреби).

 

Чи необхідно водокористувачам  у разі зміні умов водокористування повідомляти про це контролюючі органи?

Відповідь:Згідно із п.326.12 ст.326 розділу ХVІ „Збір за спеціальне використання води” Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями органи, що видають дозволи на спеціальне водокористування, щороку до 20 січня подають контролюючим органам та органам водного господарства інформацію про водокористувачів, яким видано такі дозволи.

Водокористувачі, яким видано дозволи на спеціальне водокористування та які здійснюють постачання води іншим водокористувачам, щороку до 20 січня подають контролюючим органам та органам водного господарства перелік водокористувачів - абонентів.
     У разі зміни умов водокористування, видачі протягом року нових дозволів на спеціальне водокористування, укладення договорів на поставку води водокористувачі, які отримали переоформлені дозволи на спеціальне водокористування, договори на поставку води, зобов’язані протягом 10 днів повідомити про це контролюючі органи та органи водного господарства.

 

Хто є платниками туристичного збору?

Відповідь:   Відповідно до п. 268.2 ст. 268 р. ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2011 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

     Платниками збору не можуть бути особи, які:

     а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;

     б) особи, які прибули у відрядження;

     в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

     г) ветерани війни;

     ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
     д) особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію Міністерства охорони здоров’я України;

     е) діти віком до 18 років;

     є) дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.
     Згідно із пп. 268.6.1 п. 268.6 ст. 268 р. ХІІ податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.
     Перелік податкових агентів визначений п. 268.5 ст. 268 р. ХІІ ПКУ.
     Так, згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння збору може здійснюватися:
     а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;

     б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

     в) юридичними особами або фізичними особами - підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

 

Хто є платниками за спеціальне використання лісових ресурсів?

Відповідь:  Відповідно до п.329.1. ст.329. р.XVII Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів є лісокористувачі - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового законодавства), а також фізичні особи - підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.

 

Що є об’єктом оподатквання збором за спеціальне використання лісових ресурсів?

Відповідь:Відповідно до п.330.1 ст.330 розділу ХVІІ „Збір за спеціальне використання лісових ресурсів” Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 (далі - ПКУ) об’єктом оподаткування збором є: деревина, заготовлена в порядку рубок головного користування; деревина, заготовлена під час проведення заходів: а) щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей (у деревостанах віком понад 40 років - рубки догляду за лісом, вибіркові санітарні рубки, вибіркові лісовідновні рубки, рубки, пов’язані з реконструкцією, ландшафтні рубки і рубки переформування; незалежно від віку деревостанів - суцільні санітарні та суцільні лісовідновні рубки); б) з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо; другорядні лісові матеріали (заготівля живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків та інших другорядних лісових матеріалів, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); побічні лісові користування (заготівля сіна, випасання худоби, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

 

Як відображаються виявлені під час інвентаризації надлишки товарів?

Відповідь: Згідно з п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
     Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг (п.138.8 ст.138 ПКУ).

     Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4. ст.138 ПКУ).

     Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II ПКУ (п.138.2 ст.138 ПКУ).

     Отже, платник податку, який під час проведення інвентаризації у звітному періоді виявив необліковані раніше товари, придбання яких підтверджується відповідними первинними документами, має право врахувати вартість таких товарів у складі витрат при визначенні об’єкта оподаткування (з урахуванням термінів, передбачених законодавством для виправлення самостійно виявлених помилок) у разі їх використання в господарській діяльності.
     Якщо придбання товарів не підтверджується відповідними первинними документами, такі товари вважаються безоплатно отриманими, а їх вартість враховується у складі доходу при обчисленні податку на прибуток на підставі пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПКУ.

 

Якими методами нараховується іамортизація ОЗ?

Відповідь: Відповідно до пп.145.1.2 п.145.1 ст.145 Податкового кодексу України від 2 грудня.2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в пункті 145.1 ст.145 ПКУ і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

     Згідно з пп.145.1.5 п.145.1 ст.155 ПКУ амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

     - прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об’єкта основних засобів;
     - зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість;
     - прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об’єкта і подвоюється. Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об’єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);

     - кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;
     - виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів.

     На основні засоби груп 1 «Земельні ділянки» та 13 «Природні ресурси» амортизація не нараховується (пп.145.1.7 п.145.1 ст.145 ПКУ).

     Суми амортизаційних відрахувань не підлягають вилученню до бюджету, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків та зборів (пп.145.1.8 п.145.1 ст.145 ПКУ).
     Нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації (пп.145.1.9 п.145.1 ст.145 ПКУ).

 

За яких умов матеріальні активи  відносяться до складу ОЗ?

Відповідь: Відповідно пп.14.1.138 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI основні засоби - це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
     Отже, в цілях оподаткування матеріальні активи вважаються основними засобами, якщо:
     - такі активи призначаються для використання у господарській діяльності платника податку;
     - їх вартість перевищує 2500 гривень;

     - очікуваний строк корисного використання (експлуатації) таких активів з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

 

Як нараховується амортизація за прямолінійним методом?

Відповідь: Відповідно до пп.145.1.5 п.145.1 ст.145 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) при застосування прямолінійного методу річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об’єкта основних засобів.

     Строк корисного використання об’єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III ПКУ визначається платником податку самостійно з урахуванням дати введення їх в експлуатацію, але не менше мінімально допустимих строків корисного використання, визначених п. 145.1 ст. 145 ПКУ.

     Згідно з п.146.2 ст.146 ПКУ амортизація об’єкта основних засобів нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта помісячно, починаючи з місяця, що наступає за місяцем введення об’єкта основних засобів в експлуатацію.
Отже, при застосуванні прямолінійного методу річна сума амортизації визначається шляхом ділення вартості осново засобу, що амортизується, на кількість років використання такого основного засобу, установленого платником податку. Відповідно місячна сума амортизації визначається шляхом ділення річної суми на 12 місяців.

 

Як у податковому обліку відображуються витрати  на поліпшення та ремонт безоплатно отриманих ОЗ?

Відповідь:   Відповідно до п.144.1 ст.144 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) амортизації, зокрема, підлягають: витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності; витрати на самостійне виготовлення (створення) основних засобів, нематеріальних активів, вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні (створенні) основних засобів та нематеріальних активів; витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року.

     Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об’єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення (п.146.11 ст.146 ПКУ).
     Сума витрат, що пов’язана з ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат (п.146.12 ст.146 ПКУ).

     Відповідно до п.146.1 ст.146 ПКУ облік вартості, яка амортизується, ведеться за кожним об’єктом, що входить до складу окремої групи основних засобів, у тому числі вартість ремонту та поліпшення об’єктів основних засобів, отриманих безоплатно або наданих в оперативний лізинг (оренду) або отриманих в концесію чи створених (збудованих) концесіонером відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності», як окремий об’єкт амортизації.
     Таким чином, вартість безоплатно отриманих основних засобів в податковому обліку не підлягає амортизації, оскільки платник податків не здійснює витрат на їх придбання.
     Водночас витрати на ремонт (поліпшення) безоплатно отриманих основних засобів підлягають амортизації як окремий об’єкт відповідної групи, до якої належить безоплатно отриманий основний засіб, починаючи з місяця, що наступає за місяцем введення в експлуатацію результатів ремонту (поліпшень), тобто за місяцем, в якому складено акт або інший документ, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

 

Які витрати підлягають і не підлягають амортизації?

Відповідь: Відповідно до п.144.1 ст.144 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) амортизації підлягають:
     витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;
     витрати на самостійне виготовлення (створення) основних засобів, нематеріальних активів, вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні (створенні) основних засобів та нематеріальних активів;
     витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;     витрати на капітальне поліпшення землі, не пов’язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

     капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання (створення) об’єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об’єкту відповідно до положень пп.137.2.1 п.137.2 ст.137 ПКУ;
     сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до ст.146 ПКУ;
     вартість безоплатно отриманих об’єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об’єктів;

     вартість основних засобів, безоплатно отриманих або виготовлених чи споруджених за рахунок коштів бюджету або кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України чи під гарантії Кабінету Міністрів України, у разі виконання зобов’язань за гарантією Кабінетом Міністрів України;

     вартість безоплатно отриманих для експлуатації підприємствами залізничного транспорту загального користування основних засобів транспортної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств;

     вартість основних засобів, визначена на рівні звичайної ціни, отриманих в концесію відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності».
     Згідно з п.144.2 ст.144 ПКУ не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на:

     утримання основних засобів, що знаходяться на консервації;

     ліквідацію основних засобів;

     придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5 тисяч гривень театрально-видовищними підприємствами - платниками податку;

     витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

     Відповідно до п.144.3 ст.144 ПКУ не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування:

     витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів;

     витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;
     витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів;

     вартість гудвілу;

     витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.

     Термін «невиробничі основні засоби» означає необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.

 

Чи необхідно СГ ( ЮО або ФО на загальній системі оподаткування) при проведенні розрахунків за приймання від начелення вторинної сировини, застосовувати РРО?

Відповідь: Згідно з пунктом 19 Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 року № 1336 із змінами і доповненнями, розрахункові операції за прийняту від населення вторинної сировини (крім металобрухту) дозволено проводити без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій.

     Для форм і умов проведення діяльності, визначених п.19 Переліку, граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій не встановлюється.

 

Чи має право страховий агет, який діє від імені страхової компанії , проводити розрахунки за послуги страхування за  межами каси страховика без використання КОРО та РРО?

Відповідь: Постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 року №1336 затверджено Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій (далі – Перелік).
Відповідно до п.20 Переліку страхові агенти мають право проводити за межами приміщення страховика страхування майнових та особистих ризиків фізичних осіб, крім обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за додатковими договорами («Зелена картка»), без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій.
При обов’язковому страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів за додатковими договорами (”Зелена Картка”) страхова компанія зобов’язана проводити розрахунки у касі підприємства з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою підприємства у встановленому порядку відповідно до вимог розділу 4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320 із змінами і доповненнями.

 

Чи зобов’язані СГ друкувати контрольні стрічки та який термін зберігання контрольних стрічок?

Відповідь:  Відповідно до ст. 2 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” із змінами та доповненнями (далі - Закон), контрольна стрічка - документ, надрукований або створений в електронній формі реєстратором розрахункових операцій, який містить копії надрукованих цим реєстратором розрахункових документів, а для документів в електронній формі додатково фіскальні звітні чеки.
Відповідно до п.10 ст.3 Закону суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані друкувати або створювати в електронній формі на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) контрольні стрічки і забезпечувати їх зберігання протягом трьох років.

 

Чи мають право СГ застосовувати РРО, які відсутні у Державному реєстрі РРО?
Відповідь:
  Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями, суб’єкти господарювання (далі – СГ) які здійснюють розрахункові операції в готівковій або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі громадського харчування та послуг зобов’язані застосовувати реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО), що включені до Державного реєстру РРО, з додержанням встановленого порядку їх застосування.
     Враховуючи викладене вище, СГ при здійсненні розрахунків із споживачами не мають право застосовувати РРО, які не внесені до Державного реєстру РРО.
     При цьому, наказом Міністерства доходів і зборів України від 01.10.2013 № 522 «Про затвердження Державного реєстру РРО» вилучено з Державного реєстру РРО моделі РРО, які не забезпечують виконання вимог наказу Міністерства фінансів України від 08.10.2012 № 1057. Враховуючи те, що зазначені РРО зареєстровані в органах доходів і зборів у встановленому законодавством порядку, органам доходів і зборів необхідно до 01.11.2013 провести попередження суб’єктів господарювання про необхідність скасування реєстрації РРО та до 01.12.2013 забезпечити скасування реєстрації РРО.

     Таким чином, суб’єкти господарювання до отримання відповідного попередження від органу доходів і зборів та протягом місяця після його отримання мають можливість використовувати при проведенні розрахункових операцій наявну касову техніку та здійснити заходи щодо її доопрацювання з метою виконання норм чинного законодавства.

 

Який порядок та підстави відмови у реєстрації РРО?

Відповідь: Відповідно до п. 8 глави 2 розділу II Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2013 № 417 (далі – Порядок) протягом двох робочих днів після отримання документів, визначених у пункті 4 цієї глави, орган доходів і зборів відмовляє в реєстрації реєстратора розрахункових операцій (далі – РРО), якщо:

     РРО вже зареєстрований;

     модель (модифікацію) РРО не включено або виключено з Державного реєстру РРО;
     РРО не відповідає сфері застосування, зазначеній в реєстраційній заяві;
     ЦСО не має права на технічне обслуговування та ремонт РРО у зв’язку з відсутністю договору з виробником (постачальником) такого РРО;

     документи подано не в повному обсязі;

     в органі доходів і зборів наявні відомості про анулювання ліцензії на право здійснення відповідної господарської діяльності;

     відсутній документ на право власності або інший документ, що дає право на розміщення господарської одиниці, де буде використовуватися РРО;
     суб’єкта господарювання не включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

     суб’єкт господарювання не перебуває на обліку в органі доходів і зборів, до якого подано документи на реєстрацію РРО;

     суб’єкт господарювання або його відокремлені підрозділи не перебувають на обліку в органі доходів і зборів за адресою господарської одиниці, де буде використовуватися РРО.
     За наявності підстав для відмови в проведенні реєстрації РРО орган доходів і зборів не пізніше двох робочих днів з дати надходження документів для проведення реєстрації РРО надає або надсилає (поштовим відправленням або на електронну пошту) суб’єкту господарювання повідомлення про відмову у проведенні реєстрації РРО із зазначенням підстав для такої відмови.(п. 9 глави 2 розділу II Порядку).

 

Які дії субєкта господарювання у разі втрати КОРО або РК?

Відповідь: Відповідно до глави 4 розділу II Порядку реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2013 № 417 (далі – Порядок) використання книги обліку розрахункових операцій (далі – книги ОРО), зареєстрованої на господарську одиницю або на реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО), передбачає, зокрема, наявність книги ОРО в господарській одиниці, на яку ця книга зареєстрована, або на місці проведення розрахунків.
     Пунктом 10 глави 2 розділу III Порядку встановлено, що у разі втрати розрахункової книжки суб’єкт господарювання зобов’язаний повідомити орган доходів і зборів за місцем реєстрації книги ОРО не пізніше двох робочих днів з дня втрати.
     Згідно із нормами глави 3 розділу II Порядку скасування книги ОРО на РРО здійснюється, зокрема, за заявою суб’єкта господарювання у разі викрадення, втрати, непридатності для користування тощо.

     Заяву про скасування книги ОРО суб’єкт господарювання подає до органу доходів і зборів за місцем реєстрації книги ОРО не пізніше двох робочих днів з дня виникнення підстави для скасування.

     Посадова особа органу доходів і зборів не пізніше наступного робочого дня з дня отримання заяви про скасування книги ОРО проводить скасування реєстрації книги ОРО шляхом внесення даних до інформаційної системи Міндоходів.
     У разі викрадення книги ОРО суб’єкт господарювання разом із заявою про скасування книги ОРО надає до органу доходів і зборів копію відповідного документа органу внутрішніх справ.

     У разі скасування реєстрації книги ОРО на господарську одиницю посадова особа органу доходів і зборів здійснює запис на титульній сторінці книги ОРО (у разі її наявності) щодо скасування реєстрації, який засвідчує підписом та печаткою органу доходів і зборів.

     Скасування реєстрації розрахункової книжки здійснюється за такою самою процедурою, що й скасування реєстрації книги ОРО.

 

Яким чином здійснюється скасування рестрації РК?

Відповідь: Відповідно до п. 9 глави 1 розділу IIІ Порядку реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2013 № 417 зі змінами та доповненнями (далі – Порядок), скасування розрахункової книжки здійснюється одночасно зі скасуванням реєстрації книги обліку розрахункової квитанції (далі – книга ОРО) на окрему господарську одиницю або на реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО).
     Скасування книги ОРО на РРО здійснюється одночасно із скасуванням реєстрації РРО або за заявою суб’єкта господарювання (у разі викрадення, втрати, непридатності для користування тощо).

     Рішення про скасування реєстрації книги ОРО на РРО може бути прийнято керівником органу доходів і зборів за місцем реєстрації РРО, якщо порушено цілісність засобу контролю, встановленого на книгу ОРО на РРО, та/або виявлено факт опломбування книги ОРО на РРО підробленим засобом контролю або таким, номер якого не збігається з номером, зазначеним у реєстраційній заяві.

     У разі прийняття рішення про скасування реєстрації книги ОРО на РРО посадова особа органу доходів і зборів не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення підстав вносить відповідні дані до інформаційної системи Міндоходів та здійснює запис на титульній сторінці книги ОРО на РРО (у разі її наявності) щодо скасування реєстрації книги ОРО, який засвідчує підписом та печаткою органу доходів і зборів (п. 1 глави 1 розділу II Порядку).

 

Яким чином використовується РК  та заповнюється відривна частина розрахункової квитанції (корінець)?

Відповідь: Відповідно до глави 2 розділу IIІ Порядку реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2013 № 417 зі змінами та доповненнями, перед початком використання розрахункової книжки на її реєстраційній сторінці необхідно зазначити дату початку використання.

     У корінці та у відривній частині розрахункової квитанції повинна вказуватись повна сума розрахунку вручну або друкарським способом.

     Якщо суб’єкт господарювання є платником податку на додану вартість, то в корінці розрахункової квитанції (крім спрощеної розрахункової квитанції) також зазначається сума, що оподатковується податком на додану вартість.

     Якщо сума за ставкою податку на додану вартість дорівнює повній сумі розрахунку, то в корінці зазначається тільки одна з цих сум. Записи у розрахункових квитанціях здійснюються кульковою ручкою з пастою темного кольору.

     Якщо при продажу товару (послуги) встановлюється знижка чи надбавка щодо вартості одиниці виміру товару (послуги), то за бажанням суб’єкта господарювання загальна сума знижки (надбавки) вказується в корінці та у відривній частині розрахункової квитанції в дужках поряд із сумою розрахунку з відповідною позначкою (”зн” або ”нд”).
     При здійсненні операції видачі коштів у разі повернення товару (рекомпенсації послуги, прийняття цінностей під заставу та в інших випадках) сума розрахунку вказується в корінці та у відривній частині розрахункової квитанції з математичним знаком ”-” (мінус).

     На вимогу покупця у відривній частині розрахункової квитанції додатково вказуються всі або частина передбачених установленою формою реквізитів: найменування товару (послуги), вартість одиниці виміру, ставка податку на додану вартість у відсотках (для суб’єктів господарювання - платників податку на додану вартість), вартість придбаних товарів (отриманих послуг) за кожним найменуванням, дата та підпис особи, яка провела розрахунок. У разі виписування спрощеної розрахункової квитанції такі дані можна вказувати на зворотному боці відривної частини квитанції. При продажу алкогольних напоїв і тютюнових виробів найменування товарів і їх вартість обов’язково записуються у відривній частині та в корінці розрахункової квитанції.

 

Які вимоги, у разі використання КОРО, передбачені до СГ?
Відповідь:
Відповідно до глави 4 розділу II Порядку реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2013 № 417 (далі – Порядок) використання книги обліку розрахункових операцій (далі – книги ОРО), зареєстрованої на господарську одиницю, передбачає:
     наявність книги ОРО в господарській одиниці, на яку ця книга зареєстрована, або на місці проведення розрахунків;

     здійснення записів про реквізити розрахункових квитанцій до початку використання розрахункової книжки та безпосередньо після закінчення її використання у межах робочого дня чи зміни;

     щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців (клієнтів), та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо.

     Використання книги ОРО, зареєстрованої на реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО), передбачає:

     наявність книги ОРО на місці проведення розрахунків, де встановлено РРО;
     підклеювання фіскальних звітних чеків на відповідних сторінках книги ОРО;
     щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців (клієнтів), та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо;

     у разі виходу з ладу РРО чи відключення електроенергії здійснення записів за обліком розрахункових квитанцій;

     ведення обліку ремонтів, робіт з технічного обслуговування, а також перевірок конструкції та програмного забезпечення РРО у відповідному розділі книги ОРО.

 

Які обовязкові реквізити повинен містити фіскальний звітний чек « Z- звіт»?

Відповідь: Відповідно до п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.02 № 199 ”Про затвердження вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування” чеки всіх звітів повинні містити такі загальні реквізити:

-          назву і адресу господарської одиниці;

-           індивідуальний номер платника, перед яким друкуються великі літери ”ПН”. У разі коли суб’єкт підприємницької діяльності не зареєстрований як платник ПДВ, замість індивідуального номера платника повинен бути надрукований ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або ідентифікаційний номер згідно з ДРФО (для фізичних осіб), а замість літер ”ПН” - літери ”ІД”;

-          фіскальний номер реєстратора, перед яким друкуються великі літери ”ФН”;

-          заводський номер реєстратора;

-          логотип виробника.

 ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві

Перейти до спискуВерсiя для друку