Плата за землю
1. Чи є платниками земельного податку за земельні ділянки під багатоповерховими жилими будинками власники квартир (жилих приміщень у таких будинках)?
Відповідь: Відповідно до ст. 269, 270 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) платниками земельного податку є власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Власники земельних ділянок – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (пп. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Землекористувачі – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Згідно зі ст. 42 Земельного кодексу України від 27 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ зі змінами та доповненнями земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об’єднанню власників.
Відповідно до роз’яснень, наданих листом Державного комітету України із земельних ресурсів від 26.05.10 № 10046/17/4-10, чинним законодавством передбачено можливість передачі у власність чи надання в користування земельних ділянок під багатоквартирними жилими будинками лише об’єднанню власників будинку або підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
З урахуванням викладеного, платниками земельного податку за земельні ділянки під багатоквартирними жилими будинками є особи, яким такі земельні ділянки відповідно норм Земельного кодексу України передаються у постійне користування або у власність: підприємства, установи і організації, що здійснюють управління цими будинками, а також об’єднання власників будинків.
Власники квартир (жилих приміщень) у багатоквартирних жилих будинках не є платниками земельного податку до бюджету за земельні ділянки під такими будинками.
Разом з цим, власники квартир (жилих приміщень) у багатоквартирних жилих будинках відшкодовують сплачені суми земельного податку підприємствам, установам і організаціям, що здійснюють управління цими будинками, а також об’єднанням власників будинків, у складі сум за утримання будинків та прибудинкової території.
2. Хто є платником орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності та повинен подавати податкову декларацію з плати за землю, якщо ЮО (ФОП), що орендує земельну ділянку уклала договір суборенди на цю земельну ділянку?
Відповідь: Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у р. XIII ПКУ - орендна плата).
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об’єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.2, 288.3 ст. 288 ПКУ).
Згідно із ст. 8 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Відповідно до п. 288.6 ст. 288 ПКУ плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.
Оскільки плата за землю справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (іншої форми не передбачено), а платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то юридична особа (фізична особа - підприємець), що орендує земельну ділянку та уклала договір суборенди на цю земельну ділянку, сплачує орендну плату за зазначену земельну ділянку та подає відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію з плати за землю.
3. Чи нараховується земельний податок ФО за земельну ділянку, на яку не оформлені правовстановлюючі документи?
Відповідь: Згідно із ст.269 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст.270 ПКУ).
Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III зі змінами та доповненнями використання землі в Україні є платним.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п.286.1 ст.286 ПКУ).
Дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп.14.1.42 п.14.1 ст.14 ПКУ).
Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня (п.287.2 ст.287 ПКУ).
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст.58 ПКУ (п.286.5 ст.286 ПКУ).
При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.6 ст.287 ПКУ).
Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.8 ст.287 ПКУ).
Отже, враховуючи те, що використання землі є платним та підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, то при отриманні від відповідних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно інформації, необхідної для обчислення і справляння плати за землю, контролюючий орган надішле фізичній особі податкове повідомлення-рішення щодо сплати податку за земельну ділянку, на яку не оформлені правовстановлюючі документи та якою фактично користується така особа. Податок підлягає сплаті протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
4.Чи є платником земельного податку ФОП- платник ЄП , що є власником земельної ділянки , на які здійснюється будівництво виробничих об’єктів?
Відповідь: Відповідно до ст. 269, 270 Податкового кодексу України від 02 грудня року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, об’єктами оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого р. ХІІІ ПКУ; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (п. 271.1 ст. 271 ПКУ).
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), встановлюється у розмірі
1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 ПКУ).
Для оподаткування земельних ділянок, що розташовані в межах населеного пункту, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлені ставки податку (в гривнях за 1 кв. метр), що визначені в залежності
від чисельності населення, та коефіцієнта, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення (п. 275.1 ст. 275 ПКУ).
Згідно з п.п. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 ПКУ платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема з земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбуду України, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 № 18/15/21/11, нормативна грошова оцінка земель населених пунктів визначається з урахуванням коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (додаток 1 до таблиці 1.1 вказаного Порядку). Зокрема, для земель, зайнятих поточним будівництвом, та земель, відведених під майбутнє будівництво, такий коефіцієнт становить 0,5.
Отже, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку, що є власником земельної ділянки (право власності на земельну ділянку оформлено на фізичну особу - підприємця), на якій здійснюється будівництво (у тому числі виробничих об’єктів), не є платником земельного податку виключно у разі будівництва виробничих об’єктів, які після завершення будівництва будуть використовуватися таким платником для провадження господарської діяльності. В інших випадках податок за таку земельну ділянку обчислюється за ставками, визначеними ст. 274, 275 ПКУ, при цьому при визначенні нормативної грошової оцінки застосовується коефіцієнт 0,5.
5. Хто з ЮО є платниками земельного податку , орендної плати за земелі державної та комунальнох власності?
Відповідь: Відповідно до пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2275-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельний податок - обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок) (пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПКУ).
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі орендна плата) (пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПКУ).
Згідно зі ст.269, 270 ПКУ платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктами оподаткування земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (пп.14.1.34 п.14.1 ст.14 ПКУ).
Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПКУ).
Відповідно до ст.92 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації;
в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у
встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».
Крім того, ст.377 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 № 435-IV із змінами та доповненнями визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
При цьому, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.6 ст.287 ПКУ).
Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.8 п.287 ПКУ).
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п.288.2 ст.288 ПКУ).
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України від 06 жовтня 1998 року N161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №161)).
Відповідно до положень ст.4 Закону №161 та ст.116 ЗКУ орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради) в межах повноважень, визначених законом, а орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
З урахуванням зазначеного, платниками земельного податку з числа юридичних осіб є власники земельних ділянок, постійні землекористувачі і власники будівель, споруд (їх частин), нежилих приміщень (їх частин) у багатоквартирних жилих будинках, а платниками орендної плати за землі державної та комунальної власності - юридичні особи, що уклали з відповідним органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або органом виконавчої влади договір оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві