Вир перейменувань: як не загубитися туристу в Києві
До Дня Незалежності до Києва приїде багато туристів. Як вони зорієнтуються в бурхливому місті, значна частина вулиць якого за останні три роки змінила назви? Редакція «Вечірки» вирішила провести невеличкий лікбез та розповісти своїм читачам принципи, за якими перейменували столичні вулиці, та чому цього явища не варто боятися.
Починаючи з 2014 року за рішенням Київради та з ініціативи громадськості в столиці було змінено 178 топонімів. В деяких місцях цей процес протікав доволі органічно, подекуди – з проблемами. Складнощі в тому, що старожили звикли до радянських назв, а молодь часто зовсім не знає, на чию честь нарекли той чи інший об’єкт. У багатьох киян виникає слушне питання: чому саме ця назва?
Зміни почалися одразу після проголошення незалежності України. Тоді з мапи Києва остаточно зникли назви, пов’язані із найбільш одіозними радянськими лідерами: Леніним, Кіровим, Каліниним. Поступово зникали радянські топоніми і в інших районах міста. Втім, брак коштів та відсутність ініціативи виконали свою роль, і процес не було завершено.
Вдруге хвиля перейменувань пройшлася Києвом після подій Революції гідності. Стало зрозуміло, що рухатися далі з радянським «багажем» буде важко і розпочався процес декомунізації. Попри зовнішню стихійність, цей процес відбувається за чітким механізмом та, в більшості випадків, зі згоди громади.
Існує три шляхи перейменування об’єктів. Як правило, їм або повертають історичні назви, або радянські імена змінюють на схожі за звучанням, але пов’язані з українською історією. Якщо перший та другий принципи не працюють, вулиці дають нову назву.
Так, за першим принципом на мапи Києва знов повернулися Велика Васильківська (Червоноармійська), Кирилівська (Фрунзе) та Деревлянська (Якіра) вулиці. Гарним прикладом другого механізму може слугувати перейменування вулиці радянського військового діяча Щербакова на честь українського історика Данила Щербаківського. За третім принципом були змінені імена більшості столичних вулиць. Наприклад, вулиця Артема була перейменована на Січових Стрільців.
Деякі трансформації виглядають занадто радикальними. Дивною виглядає зміна імені африканського революціонера Патріса Лумумби на ім’я папи римського Івана Павла ІІ або російського фельдмаршала Михайла Кутузова на українського генерала Олексія Алмазова. Мабуть, найбільш суперечливим стало перетворення Московського проспекту на проспект Степана Бандери.
Втім, не все так драматично. Наприклад, низка вулиць Дарницького району, які мали назви на честь радянських установ (Комінтерну) або діячів (Сверлова та Котовського), отримали «духмяні» імена Хвойна, Пасічна, Медоносна. Однак, це скоріш виняток, аніж правило. Більшість столичних перейменувань відбувається на честь окремих особистостей або груп людей.
Незвичними для людей з колишнього Радянського союзу можуть стати не лише назви на честь військових діячів УНР або героїв УПА, а й імена видатних церковних діячів. Так, вулиця Луначарського була перейменована на честь митрополита Андрея Шептицького, а вулицю Кірова – на честь митрополита Володимира Сабодана.
Однак, зазначені приклади – скоріш екзотика, аніж типовий принцип перейменування. Більшість вулиць назвали на честь людей, які в різні роки боролися за незалежність нашої держави або зробили внесок у розвиток культури. Значна частина із них – репресовані за радянських часів політичні діячі, художники та письменники. Яскравий приклад – розстріляний за часів сталінізму художник Михайло Бойчук, на честь якого назвали колишню вулицю Кіквідзе.
Звісно, до нових назв треба звикати. Водночас, для уникнення конфліктів потрібен діалог громади та влади. Саме з цією метою на офіційному сайті КМДА створили спеціальну рубрику, присвячену перейменуванню столичних вулиць. Тут кожен киян може ознайомитися зі списком об’єктів, які підпадають під закон про декомунізацію. Крім того, в розділі «Петиції» на сайті Київради небайдужі можуть внести або підтримати пропозицію щодо зміни назви тієї чи іншої локації.
Джерело: газета «Вечірній Київ»