Щодо оподаткування податком на прибуток підприємств
1.Які витрати формують собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)?
Відповідь: Згідно з п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Відповідно до п.138.8 ст.138 ПКУ собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:
прямих матеріальних витрат;
прямих витрат на оплату праці;
амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;
вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 ПКУ).
До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (пп.138.8.2 п.138.8 ст.138 ПКУ).
До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об’єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені ст.143 ПКУ, плата за оренду земельних і майнових паїв, кооперативні виплати фізичним особам - членам виробничого сільськогосподарського кооперативу, які не є підприємцями та які беруть трудову участь у діяльності такого сільськогосподарського кооперативу (п.138.9 ст.138 ПКУ).
2. Які витрати належать до адміністративних витрат?
Відповідь: Відповідно до п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) до адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, належать:
а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати;
б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу;
в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);
г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності;
ґ) витрати на оплату послуг зв’язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв’язок та інші подібні витрати);
д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
е) витрати на врегулювання спорів у судах;
є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
ж) інші витрати загальногосподарського призначення.
Адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, включаються до складу інших витрат, які згідно з п. 138.5 ст. 138 ПКУ визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.
3. Чи враховуються при визначенні об’єкта оподаткування витрати, пов’язані з участю у виставках та ярмарках?
Відповідь: Визначення таких понять, як «виставка» та «ярмарок», наведено в Концепції розвитку виставково-ярмаркової діяльності, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 року № 1065.
Виставка - захід, пов’язаний з демонстрацією продукції, товарів та послуг, який сприяє просуванню їх на внутрішній та зовнішній ринок з урахуванням його кон’юнктури, створенню умов для проведення ділових переговорів з метою укладення договорів про постачання або протоколів про наміри, утворення спільних підприємств, отримання інвестицій.
Ярмарок - захід, безпосередньо пов’язаний з роздрібною або оптовою торгівлею, що проводиться регулярно в певному місці та у визначений строк.
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, до яких відносяться і витрати на збут, визначені пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПКУ.
З урахуванням викладеного, оскільки виставки та ярмарки є заходами безпосередньо пов’язаними з просуванням та реалізацією товарів (робіт, послуг), то витрати, понесені платником податку у зв’язку з участю у виставках та ярмарках, враховуються при визначенні об’єкта оподаткування як витрати на збут. Такі витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 ПКУ).
4. Які витрати включаються до складу витрат на збут?
Відповідь: Відповідно до пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 – VI зі змінами та доповненнями до витрат на збут, включаються витрати, пов’язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, в саме:
а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції;
б) витрати на ремонт тари;
в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів;
ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов’язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;
є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства;
з) інші витрати, пов’язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
5. До якого виду витрат відносяться витрати на сертифікацію імпортованої продукції?
Відповідь: Відповідно до ст. 44 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VІ зі змінами та доповненнями для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.
У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, подається обов’язково лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров’я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органах доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.
У разі ввезення товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов’язково:
на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України;
на товари, щодо ввезення яких в Україну застосовуються кількісні обмеження (квоти) або заходи, вжиті органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в межах повноважень, визначених законами України ”Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту”, ”Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту”, ”Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну”, ”Про зовнішньоекономічну діяльність”;
якщо це передбачено законами України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.18 Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію» зі змінами та доповненнями (далі – Декрет № 46-93) відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері.
Оплаті підлягають всі види робіт, пов’язані з обов’язковою сертифікацією продукції: підготовчі, експертні, щодо акредитації, атестації, випробування, контролю та реєстрації. Кошти, витрачені заявником на обов’язкову сертифікацію продукції, відносяться на собівартість. Вартість робіт, пов’язаних з обов’язковою сертифікацією продукції, визначається в договорі між замовником і виконавцем (ст.19 Декрету № 46-93).
Згідно із п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
До складу загальновиробничих витрат включаються суми витрат, пов’язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу, встановленим вимогам відповідно до Закону України ”Про підтвердження відповідності” (аб. «ж» пп.138.8.5 п.138.8. ст.138 ПКУ).
Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4 ст.138 ПКУ).
Враховуючи викладене, витрати на сертифікацію імпортованої продукції відносяться на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг у складі загальновиробничих витрат.
6. Чи включається до витрат платника податку добровільне страхування цивільної відповідальності третіх осіб?
Відповідь: Відповідно до пп.140.1.6 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов’язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об’єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов’язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов’язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Отже, витрати на будь-яке страхування відповідальності третіх осіб у складі витрат платника податку – страхувальника при визначенні об’єкта оподаткування не враховуються.
7. Чи включається до витрат заставодержателя витрати із страхування заставленого майна?
Відповідь: Відповідно до пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) при визначенні об’єкта оподаткування враховуються будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов’язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об’єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов’язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов’язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Згідно зі ст. 8, 10 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2654) ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо предмет застави не підлягає обов’язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму, але не більшу за його ринкову вартість.
З урахуванням викладеного, оскільки укладення договору застави не передбачає переходу права власності на об’єкт застави, а є способом забезпечення зобов’язань перед кредитором (заставодержателем), то витрати, понесені заставодержателем із страхування заставленого майна, не можуть враховуватись при визначенні об’єкта оподаткування.
8. Чи враховуються обмеження щодо відшкодування добових витрат державним службовцям у розмірі 50% у разі їх відрядження строком однієї доби в межах України?
Відповідь: Відповідно до абз. 4 пп.140.1.7 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) до складу витрат на відрядження, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, відносяться витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.
Суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 (далі - Постанова № 98). Сума добових для таких категорій фізичних осіб не може перевищувати суму, встановлену абзацом четвертим 4 пп.140.1.7 п.140.1 ст.140 ПКУ.
Сума добових визначається в разі відрядження у межах України та країн, в’їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в’їзд), - згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами.
Таким чином, на державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, суми добових визначаються у розмірах, що не перевищують, встановлені Постановою №98 та пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 ПКУ, граничні норми, за наявності наказу про відрядження та відповідних первинних документів.
Граничні суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначені у додатку 1 Постанови №98. Зокрема, зазначеним додатком встановлено, що у разі відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, в межах України сума добових витрат складає 30 гривень.
Згідно з п. 2 Постанови №98, у разі відрядження державного службовця у межах держави перебування строком на одну добу добові витрати відшкодовуються у розмірі 50 відсотків зазначених сум.
На виконання п.12 Постанови №98 Міністерством фінансів України наказом від 17.03.2011 №362 викладено у новій редакції Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон (далі - Інструкція), затверджену наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 №59, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.03.98 за №218/2658.
Норми Інструкції визначають порядок направлення у відрядження та відшкодування витрат, зазнаних у зв’язку з таким відрядженням, виключно для державних службових, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів (лист Міністерства фінансів України від 04.05.2011 р. N 31-07230-16-25/11433).
Розділом ІІ Інструкції встановлено Порядок відрядження в межах України. Пунктом 4 розд. ІІ зазначеної Інструкції зазначено, що при відрядженні працівника строком на один день або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу.
Враховуючи викладене, при відрядженні державного службовця в межах України строком на одну добу добові витрати враховуються у складі витрат платника податку у розмірі, що не перевищує 30 гривень.
9. Які витрати в рамках відрядження враховуються при визначенні об’єкта оподаткування?
Відповідь: Відповідно до пп.140.1.7 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) при визначенні об’єкта оподаткування у складі витрат враховуються такі витрати подвійного призначення: витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку із здійсненням таких витрат.
Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.
Не дозволяється включати до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, суми ”чайових”, за винятком випадків, коли суми таких ”чайових” включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плату за видовищні заходи.
До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.
10. У якому розмірі у складі витрат враховуються суми добових витрат?
Відповідь: Згідно з пп.140.1.7 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПКУ) платником податку на прибуток при визначенні об’єкта оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, зокрема, витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку.
Зазначені витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.
До складу витрат на відрядження відносяться крім інших також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження (абз. четвертий пп.140.1.7 п.140.1 ст.140 ПКУ).
Суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 із змінами та доповненнями (далі – Постанова № 98).
Сума добових для таких категорій фізичних осіб не може перевищувати суму, встановлену абз. четвертим пп.140.1.7 п.140.1 ст.140 ПКУ.
Норми Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів від 13.03.1998 N 59, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 за № 218/2658 (у редакції наказу Міністерства фінансів від 17.03.2011 N 362), визначають порядок направлення у відрядження та відшкодування витрат, зазнаних у зв’язку з відрядженням, виключно для державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.
Сума добових визначається в разі відрядження:
у межах України та країн, в’їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в’їзд), - згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами;
до країн, в’їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в’їзд), - згідно з наказом про відрядження та відмітками уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в закордонному паспорті або документі, що його замінює (абз. сьомий пп.140.1.7 п.140.1 ст.140 ПКУ).
Отже, до складу витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування підприємств, установ та організацій усіх форм власності (крім працівників бюджетної сфери), включають суми добових у розмірі, не більше встановленої пп.140.1.7 п.140.1 ст.140 ПКУ норми, згідно з наказом про відрядження, відміток уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в закордонному паспорті або документі, що його замінює (в разі відрядження до країн, в’їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в’їзд)), а також документів, що підтверджують зв’язок відрядження з господарською діяльністю платника податку.
На державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, суми добових визначаються у розмірах, що не перевищують встановлені Постановою № 98 та пп.140.1.7 п.140.1 ст.140 ПКУ граничні норми, за наявності наказу про відрядження, відміток уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в закордонному паспорті або документі, що його замінює (в разі відрядження до країн, в’їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в’їзд)), а також документів, що підтверджують зв’язок відрядження з господарською діяльністю платника податку.
ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві