Плата за землю

 1.Хто є платником  орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності, яка надана в оренду  ФО-  засновнику ЮО для ведення  фермерського господарства ЮО?

Відповідь:   Відповідно до п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
     Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об’єктом оподаткування – земельна ділянка, надана в оренду (п.288.2, п.288.3 ст.288 ПКУ).
     Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п.288.4 ст.288 ПКУ).
     Згідно з ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року №973-IV зі змінами та доповненнями (далі – Закон №973) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї, відповідно до закону.
     Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст.8 Закону №973).
     Фермерські господарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону, зобов’язані, зокрема, забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням і сплачувати податки та збори (ст.15 Закону № 973).
     Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року №161-XIV зі змінами та доповненнями (далі – Закон №161) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
     Оскільки платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то фізична особа (громадянин), що уклала договір оренди на земельну ділянку державної або комунальної власності, в якому визначено цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, сплачує орендну плату за вказану земельну ділянку. Нарахування фізичній особі (громадянину) сум орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності проводиться контролюючими органами, які видають податкові повідомлення-рішення платникові до 1 липня поточного року.
     Юридична особа - фермерське господарство має право використовувати земельну ділянку державної або комунальної власності, яка надана в оренду фізичній особі - засновнику юридичної особи для ведення фермерського господарства.

     2.Чи повинен СГ, який уклав  з органом місцевого самоврядування (виконавчої влади) договір сервітуту (право користування чужою земельною ділянкою), сплачувати до бюджету плату за землю?

Відповідь:  Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

     Згідно зі ст. 269, 270 ПКУ платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

     Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ).

     Платником орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (далі – орендна плата) є орендар земельної ділянки (п.288.2 ст.288 ПКУ).

     Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).

     Згідно із ст.127 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених ст.122 ЗКУ, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.
     Статтею 98 ЗКУ визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

     Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

     Земельний сервітут дає лише право на обмежене користування.

     Види права земельного сервітуту визначено ст. 99 ЗКУ.

     Враховуючи зазначене, за земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, нараховувати та сплачувати до бюджету плату за землю (земельний податок та орендну плату) повинен власник такої земельної ділянки (постійний землекористувач) або її орендар (в залежності від того, дана земельна ділянка знаходиться у власності (постійному користуванні) чи передана в оренду за договором оренди землі).

     Суб’єкт господарювання, що отримав право користування земельною ділянкою (земельний сервітут), не має підстав сплачувати земельний податок або орендну плату за земельну ділянку щодо якої встановлено земельний сервітут.

 3. До якої дати СГ повинен сплачувати  орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності  у разі припинення (розірвання) договору оренди?

Відповідь: Відповідно до пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

     Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі - орендна плата) (пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПКУ).

     Згідно з пп.288.1, 288.2, 288.3 ст.288 ПКУ підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
     Відповідно до п.287.1 ст. 287 ПКУ у разі припинення права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у користуванні у поточному році.

     Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України від 06 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №161), законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
     Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
     Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування (ст.4 Закону №161).

     Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (ст.5 Закону №161).

     Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону №161).

     Згідно із ч. четвертою ст.15 Закону №161 невід’ємною частиною договору оренди землі є акт приймання-передачі об’єкта оренди. Передача об’єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі (ст.17 Закону №161).

     У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (ч. перша ст.34 Закону №161).

     З урахуванням викладеного, документом, що підтверджує повернення земельної ділянки орендодавцю після припинення договору оренди землі є акт приймання-передачі.
     Таким чином, у разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки державної (комунальної) власності орендар повинен сплатити орендну плату за фактичний період перебування землі у користуванні у поточному році, тобто до дати повернення земельної ділянки орендодавцю (відповідному органу виконавчої влади чи відповідній сільській, селищній, міській раді), що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки.

 4. Які земельні ділянки з категорії земель залізничного транспорту підпадають під визначення земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди?

Відповідь:  Відповідно до п.п. 14.1.78 1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) та ст. 68 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
     Податок за земельні ділянки (у межах населених пунктів), зокрема що відносяться до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах), справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до ст. 274 і 275 ПКУ (п. 276.4 ст. 276 ПКУ).

     Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ). Дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (п.п. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
     Отже, податок за землі залізничного транспорту (у межах населених пунктів), на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди, справляється на загальних підставах (у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки).
     З приводу визначення категорії земель щодо земельних ділянок залізничного транспорту, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди, платнику необхідно звернутись до відповідних територіальних органів Держземагенства за місцем знаходження земельних ділянок.

 5. Чи користуються пільгою щодо сплати земельного податку іноземні громадяни та особи без громадянства?

Відповідь: Відповідно до ст. 281 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями від сплати земельного податку звільняються інваліди першої і другої групи, фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років, пенсіонери (за віком), ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України ”Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, та фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Звільнення від сплати земельного податку за земельні ділянки, передбачене для вказаних категорій фізичних осіб, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм:

     для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари;
     для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в      селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара;

     для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара;

     для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара;

     для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.

     Відповідно до норм ст. 121 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III зі змінами та доповненнями право на безоплатне отримання із земель державної або комунальної власності земельних ділянок, у межах зазначених граничних норм, мають громадяни України.

     Іноземні громадяни та особи без громадянства не мають права набувати права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
     Враховуючи зазначене, іноземні громадяни та особи без громадянства не користуються пільгами щодо сплати земельного податку.

ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві