Консультує ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві. Питання-відповіді:
1. Чи підлягає взяттю на облік в органах доходів і зборів нерезидент у разі придбання корпоративних прав ЮО резидента ?
Відповідь: Відповідно до пп. 14.1.193.п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами (далі – ПКУ) постійне представництво - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.
Згідно із п.п. 64.5. ст. 64 ПКУ підставою для взяття на облік (внесення змін, перереєстрації) відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, є належна акредитація (реєстрація, легалізація) такого підрозділу на території України згідно із законом.
Статтею 167 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-IV із змінами та доповненнями, передбачено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.
Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Отже, якщо компанія-нерезидент не здійснює господарської діяльності в Україні та не підпадає під визначення постійного представництва, то, у разі придбання корпоративних прав юридичної особи – резидента, ставати на облік у контролюючому органі не потрібно.
2. Протягом якого часу є дійсним реєстраційний номер облікової картки платника податків?
Відповідь: Відповідно до п. 70.5 ст. 70 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами і доповненнями (далі – ПКУ) фізична особа – платник податків незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка фізичної особи - платника податків (далі – Облікова картка) та яка не включена до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі – Державний реєстр), зобов’язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному контролюючому органу Облікову картку, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред’явити документ, що посвідчує особу.
Фізична особа – платник податків, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера Облікової картки, зобов’язана особисто подати відповідному контролюючому орну повідомлення та документи для забезпечення її обліку за прізвищем, ім’ям, по батькові і серією та номером паспорта, а також пред’явити паспорт.
Фізична особа подає Облікову картку або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера Облікової картки) до контролюючого органу за своєю податковою адресою, а фізична особа, яка не має постійного місця проживання в Україні, - контролюючому органу за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування.
Для заповнення Облікової картки використовуються дані документа, що посвідчує особу. Для заповнення повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера Облікової картки) використовуються дані паспорта.
Форма Облікової картки та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера Облікової картки) і порядок їх подання встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, держану податкову і митну політику.
Фізична особа несе відповідальність згідно із законом за достовірність інформації, що подається для реєстрації у Державному реєстрі.
Згідно з п. 13 р. VII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (далі – Положення), затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.12.2013 № 779, у разі виявлення помилок, порушень чи неточностей щодо внесення прізвища, імені, по батькові, дати чи місця народження, місця проживання тощо, допущених при реєстрації фізичної особи у Державному реєстрі, виправлення даних здійснюється шляхом внесення змін до Державного реєстру на підставі заяви про зміну даних. Після виправлення помилок реєстраційний номер облікової картки платника податків не змінюється.
Контролюючий орган може змінити реєстраційний номер облікової картки платника податків, якщо порушення чи неточності не можна усунути шляхом внесення змін відповідно до абзацу першого цього пункту. Така зміна проводиться після перевірки чи з’ясування обставин допущення помилки, виявленої контролюючим органом самостійно чи за результатами розгляду звернення фізичної особи - платника податків. Про виявлення такого факту або про результати розгляду звернення контролюючий орган інформує фізичну особу - платника податків.
За зверненням (у довільній формі) фізичної особи - платника податків контролюючий орган протягом п’яти робочих днів з дня отримання звернення видає фізичній особі довідку про зміну реєстраційного номера облікової картки платника податків за формою, наведеною в додатку 5 до Положення.
Відповідно до п. 17 р. VII Положення Обліковим карткам фізичних осіб, які на момент набрання чинності ПКУ зареєстровані в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів, присвоюються номери, що відповідають ідентифікаційним номерам платників податків - фізичних осіб. Документи про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів, видані органами державної податкової служби у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності ПКУ, вважаються дійсними для всіх випадків, передбачених для використання реєстраційних номерів облікових карток фізичних осіб, не підлягають обов’язковій заміні та є такими, що засвідчують реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі.
Отже, реєстраційні номери, що надаються фізичним особам (як резидентам, так і нерезидентам) зберігаються за ними протягом усього їх життя та у разі отримання такими особами іншого громадянства чи зміни громадянства не підлягають скасуванню та заміні, за винятком якщо після видачі Облікової картки платника податків встановлені порушення чи неточності при формуванні реєстраційних номерів.
3. Яка адреса є адресою місцезнаходження ЮО або місцем проживання ФО?
Відповідь: Відповідно до ст.93 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-ІV із змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) та ст.1 Закону України від 15 травня 2003 року №755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб – підприємців» із змінами та доповненнями (далі – Закон №755) місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Згідно із Законом №755 інформація щодо місцезнаходження юридичної особи вноситься до Єдиного державного реєстру з відповідних реєстраційних карток, які заповнюються та надаються юридичними особами державному реєстратору.
Органи ДПС використовують інформацію щодо місцезнаходження юридичної особи з Єдиного державного реєстру.
Статтею 29 ЦКУ встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до Закону №755 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців також міститься інформація щодо місця проживання фізичної особи, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою-підприємцем.
Згідно із ст.3 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» змінами і доповненнями (далі - Закон №1382) місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання (абз. перший ст.6 Закону №1382).
Реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції (абз. сьомий ст.3 Закону №1382).
Документи, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні (абз. дев’ятий ст.3 Закону №1382).
4. Хто є податковим агентом, що утримує та сплачує до бюджету екологічний податок у разі передачі замовником давальницької сировини іншому СГ (виробнику) для виробництва палива ?
Відповідь: Відповідно до п. 240.2 ст. 240 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.
Податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами (п. 241.1 ст. 241 ПКУ).
Згідно із п. 241.2 ст.241 ПКУ до податкових агентів належать суб’єкти господарювання, які:
здійснюють торгівлю на митній території України паливом власного виробництва та/або передають замовнику або за його дорученням іншій особі паливо, вироблене з давальницької сировини такого замовника;
здійснюють ввезення палива на митну територію України.
Відповідно до пп. 242.1.4 п. 242.1 ст. 242 ПКУ об’єктом та базою оподаткування податку є обсяги та види палива, у тому числі виробленого з давальницької сировини, реалізованого або ввезеного на митну територію України податковими агентами, крім:
обсягів палива вивезених з митної території України в митних режимах експорту або реекспорту та/або переробки на митній території України засвідчених належно оформленою митною декларацією;
мазуту та пічного палива, що використовуються в процесі виробництва тепло- та електроенергії.
Таким чином, у разі виробництва суб’єктом господарювання (виробником) із давальницької сировини замовника палива, яке передається виробником замовнику або за його дорученням іншій особі, податковим агентом є виробник палива із давальницької сировини, який утримує і сплачує до бюджету екологічний податок до бюджету.
5. Що відноситься до обладнання та приладів, що містять ртуть, з метою застосування ставок по екологічному податку (термометри, тощо)?
Відповідь: Підпунктом 246.1.1. п.246.1. ст.246 розділу VIIІ „Екологічний податок” Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями передбачено ставку податку за розміщення окремих видів надзвичайно небезпечних відходів, зокрема обладнання та приладів, що містять ртуть.
Перелік відходів, що містять ртуть, визначено в класифікаторі відходів ДК 005-96 із змінами та доповненнями, затвердженому наказом Держстандарту України від 29 лютого 1996 року №89.
Для отримання висновку щодо об’єкту оподаткування з метою сплати екологічного податку за обладнання та прилади, що містять ртуть, слід звернутись до органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
6. Що є підтвердженням факту використання води СГ виключно для власних питних та санітарно-гігієнічних потреб?
Відповідь: Згідно із п.323.1 ст.323 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками збору є водокористувачі - суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
Пунктом 323.2 ст.323 ПКУ визначено, що не є платниками збору водокористувачі, які використовують воду виключно для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок), у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та платників єдиного податку.
Для цілей р. ХVІ ПКУ під терміном «санітарно-гігієнічні потреби» слід розуміти використання води в туалетних, душових, ванних кімнатах і умивальниках та використання для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані.
Платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (п.44.1 ст.44 ПКУ).
Таким чином, суб’єкт господарювання (в тому числі платник єдиного податку), який має дозвіл на спеціальне використання води або договір на поставку води, не є платником збору за спеціальне використання води у разі використання ним води для задоволення виключно власних (співробітників) питних і санітарно-гігієнічних потреб (в туалетних, душових, ванних кімнатах і умивальниках та використання води для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані). У разі використання суб’єктом господарювання води одночасно як для виробничих потреб, так і для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб, він є платником збору за спеціальне використання води за весь обсяг фактично використаної води.
Чинним Податковим кодексом України не передбачено механізму розподілу обліку обсягів фактично використаної у звітному періоді води на обсяги: використаної окремо для власних санітарно-гігієнічних та використаної для інших потреб юридичних осіб, у тому числі з причини відсутності нормативів споживання води юридичними особами виключно на власні питні і санітарно-гігієнічні потреби.
За даними первинного обліку, а також видом господарської діяльності можливо визначити напрямок використання води (для виробничих або санітарно-гігієнічні потреби).
7. Чи необхідно водокористувачам у разі зміні умов водокористування повідомляти про це контролюючі органи?
Відповідь: Згідно із п.326.12 ст.326 розділу ХVІ „Збір за спеціальне використання води” Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями органи, що видають дозволи на спеціальне водокористування, щороку до 20 січня подають контролюючим органам та органам водного господарства інформацію про водокористувачів, яким видано такі дозволи.
Водокористувачі, яким видано дозволи на спеціальне водокористування та які здійснюють постачання води іншим водокористувачам, щороку до 20 січня подають контролюючим органам та органам водного господарства перелік водокористувачів - абонентів.
У разі зміни умов водокористування, видачі протягом року нових дозволів на спеціальне водокористування, укладення договорів на поставку води водокористувачі, які отримали переоформлені дозволи на спеціальне водокористування, договори на поставку води, зобов’язані протягом 10 днів повідомити про це контролюючі органи та органи водного господарства.
8. Хто є платниками туристичного збору?
Відповідь: Відповідно до п. 268.2 ст. 268 р. ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2011 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.
Платниками збору не можуть бути особи, які:
а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;
б) особи, які прибули у відрядження;
в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);
г) ветерани війни;
ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
д) особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію Міністерства охорони здоров’я України;
е) діти віком до 18 років;
є) дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.
Згідно із пп. 268.6.1 п. 268.6 ст. 268 р. ХІІ податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.
Перелік податкових агентів визначений п. 268.5 ст. 268 р. ХІІ ПКУ.
Так, згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння збору може здійснюватися:
а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;
б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;
в) юридичними особами або фізичними особами - підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.
9. Хто є платниками за спеціальне використання лісових ресурсів?
Відповідь: Відповідно до п.329.1. ст.329. р.XVII Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів є лісокористувачі - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового законодавства), а також фізичні особи - підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.
10. Що є об’єктом оподатквання збором за спеціальне використання лісових ресурсів?
Відповідь:Відповідно до п.330.1 ст.330 розділу ХVІІ „Збір за спеціальне використання лісових ресурсів” Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 (далі - ПКУ) об’єктом оподаткування збором є: деревина, заготовлена в порядку рубок головного користування; деревина, заготовлена під час проведення заходів: а) щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей (у деревостанах віком понад 40 років - рубки догляду за лісом, вибіркові санітарні рубки, вибіркові лісовідновні рубки, рубки, пов’язані з реконструкцією, ландшафтні рубки і рубки переформування; незалежно від віку деревостанів - суцільні санітарні та суцільні лісовідновні рубки); б) з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо; другорядні лісові матеріали (заготівля живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків та інших другорядних лісових матеріалів, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); побічні лісові користування (заготівля сіна, випасання худоби, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт.
ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві