Консультує ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві:
1.Чи є платником земельного податку ЮО- платник ЄП, що є власником земельної ділянки,у разі передачі її в оренду?
Відповідь: Статтями 269 та 270 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПКУ визначено, що платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Господарська діяльність - діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ)
Таким чином, юридична особа – власник земельної ділянки, що є платником єдиного податку, у разі передачі в оренду цієї земельної ділянки іншому суб’єкту господарювання не є платником земельного податку, оскільки земельна ділянка використовується платником єдиного податку в господарській діяльності з метою отримання доходу.
2. Чи сплачує ФСП орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності?
Відповідь: Відповідно до пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.288.1 ст.288 ПКУ).
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п.288.4 ст.288 ПКУ).
Платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками, зокрема, земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва) (п.307.1 ст.307 ПКУ).
Отже, платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками земельного податку за земельні ділянки, які використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва, але орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності сплачують відповідно до укладеного договору оренди землі.
3. Чи повинен СГ, який уклав з органом місцевого самоврядування (виконавчої влади) договір сервітуту (право користування чужою земельною ділянкою), сплачувати до бюджету плату за землю?
Відповідь: Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно зі ст. 269, 270 ПКУ платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ).
Платником орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (далі – орендна плата) є орендар земельної ділянки (п.288.2 ст.288 ПКУ).
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).
Згідно із ст.127 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених ст.122 ЗКУ, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.
Статтею 98 ЗКУ визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут дає лише право на обмежене користування.
Види права земельного сервітуту визначено ст. 99 ЗКУ.
Враховуючи зазначене, за земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, нараховувати та сплачувати до бюджету плату за землю (земельний податок та орендну плату) повинен власник такої земельної ділянки (постійний землекористувач) або її орендар (в залежності від того, дана земельна ділянка знаходиться у власності (постійному користуванні) чи передана в оренду за договором оренди землі).
Суб’єкт господарювання, що отримав право користування земельною ділянкою (земельний сервітут), не має підстав сплачувати земельний податок або орендну плату за земельну ділянку щодо якої встановлено земельний сервітут.
4. Що є підставою для нарахування плати за землю (земельного податку та орендної плати)?
Відповідь: Згідно з пп. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пп. 288.1 ст. 288 ПКУ).
5. В якому розмірі обчислюється земельний податок за водойми, надані для виробництва рибної продукції (та за яких умов)?
Відповідь: Відповідно до пп. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Дані державного земельного кадастру – це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Земельний податок - обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі – податок) (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Згідно із п.276.4 ст.276 ПКУ податок за водойми (у межах населених пунктів), надані для виробництва рибної продукції, та земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 ПКУ.
Відповідно ст.58 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ із змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) до земель водного фонду належать землі, зайняті:
а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;
б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;
в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;
г) береговими смугами водних шляхів.
Частиною 2 статті 59 ЗКУ визначено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
Власники земельних ділянок зобов’язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням (п. «а» ч. 1 ст.91 ЗКУ).
Враховуючи вищенаведене юридичні особи – власники водоймів (у межах населених пунктів), яким за даними державного земельного кадастру водойми надані для виробництва рибної продукції, обчислюють земельний податок за такі водойми, за умови використання їх за цільовим призначенням, у розмірі 25 відсотків земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 ПКУ.
6. Які земельні ділянки з категорії земель залізничного транспорту підпадають під визначення земельних ділянок , на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди?
Відповідь: Відповідно до п.п. 14.1.78 1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) та ст. 68 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Податок за земельні ділянки (у межах населених пунктів), зокрема що відносяться до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах), справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до ст. 274 і 275 ПКУ (п. 276.4 ст. 276 ПКУ).
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ). Дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (п.п. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Отже, податок за землі залізничного транспорту (у межах населених пунктів), на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди, справляється на загальних підставах (у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки).
З приводу визначення категорії земель щодо земельних ділянок залізничного транспорту, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди, платнику необхідно звернутись до відповідних територіальних органів Держземагенства за місцем знаходження земельних ділянок.
7. Чи будуть користуватись пільгами по земельному податку ФО, яким призначено пенсію не за віком (за вислугу років по інвалідності, в разі втрати годувальника тощо) після досягнення ними пенсійного віку?
Відповідь: Відповідно до п.281.1 ст.281 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) від сплати земельного податку звільняються: інваліди першої і другої групи; пенсіонери (за віком); ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України ”Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Звільнення від сплати земельного податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм, встановлено у п. 281.2 ст. 281 ПКУ.
Фізичні особи, які вийшли на пенсію не за віком (за вислугу років, по інвалідності, в разі втрати годувальника тощо) після досягнення ними пенсійного віку, мають право на пільгу щодо сплати земельного податку за земельні ділянки, що належать їм на правах приватної власності.
Право на пільгу щодо сплати земельного податку мають фізичні особи, право власності яких на земельні ділянки посвідчено належними документами та даними державного земельного кадастру. Разом з цим, фізична особа для отримання пільги щодо сплати земельного податку має подати до контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки заяву про надання пільги та документи, що посвідчують право такої особи на пільгу (паспорт, пенсійне посвідчення тощо).
8. Чи передбачені пільги щодо сплати земельного податку для релігійних та благодійних організацій?
Відповідь: Відповідно до п. 282.1.5 п. 282.1 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI від сплати земельного податку звільняються: релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, за земельні ділянки, надані для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, а також благодійні організації, створені відповідно до закону, діяльність яких не передбачає одержання прибутків.
9. Які пільги щодо сплати земельного податку встановлені для ФО?
Відповідь:Відповідно до п. 281.1 ст. 281 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) від сплати земельного податку звільняються:
інваліди першої і другої групи;
фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;
пенсіонери (за віком);
ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України ”Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з п. 281. 2 ст. 281 ПКУ звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб п. 281.1 цієї статті, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм:
для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари;
для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара;
для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара;
для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара;
для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.
10. За які земельні ділянки не сплачується податок їх власниками та постіними землекористувачами?
Відповідь: Відповідно до ст. 283 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) не сплачується податок за:
сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених відповідно до закону такими, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (зон відчуження, безумовного (обов’язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднених сільськогосподарських угідь, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства (п.п. 283.1.1 п. 283.1 ст. 283 ПКУ);
землі сільськогосподарських угідь, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння (п.п. 283.1.2 п. 283.1 ст. 283 ПКУ);
земельні ділянки державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур (п.п. 283.1.3 п. 283.1 ст. 283 ПКУ);
землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування - землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, штучними спорудами, тунелями, транспортними розв’язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками, шумовими екранами, очисними спорудами і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:
а) паралельні об’їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з’їзди, захисні насадження, шумові екрани, очисні споруди;
б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, склади, гаражі, резервуари для зберігання паливно-мастильних матеріалів, комплекси для зважування великогабаритного транспорту, виробничі бази, штучні та інші споруди, що перебувають у державній власності, власності державних підприємств або власності господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі (п.п. 283.1.4 п. 283.1 ст. 283 ПКУ);
земельні ділянки сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень (п.п. 283.1.5 п. 283.1 ст. 283 ПКУ);
земельні ділянки кладовищ, крематоріїв та колумбаріїв (п.п. 283.1.6 п. 283.1 ст. 283 ПКУ);
земельні ділянки, на яких розташовані дипломатичні представництва, які відповідно до міжнародних договорів (угод), згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, користуються приміщеннями та прилеглими до них земельними ділянками на безоплатній основі (п.п. 283.1.7 п. 283.1 ст. 283 ПКУ).
11. Чи звільняються від сплати земельного податку ЮО – власники земельних ділянок у разі надання земельних ділянок в оренду платнику ФСП?
Відповідь: Пільги щодо сплати земельного податку для юридичних осіб встановлені ст. 282 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).
Зокрема, пп. 282.1.10 п. 282.1 ст. 282 ПКУ передбачено, що від сплати земельного податку звільняються платники фіксованого сільськогосподарського податку за земельні ділянки, які використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Таким чином, юридичні особи - власники земельних ділянок у разі передачі земельних ділянок в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку не звільняються від сплати земельного податку.
12. Чи повинна ЮО, яка користується пільгою щодо сплати земельного податку , сплачувати податок у разі надання в оренду земельних ділянок, окремих будівель, споруд ( їх частин)?
Відповідь: Відповідно до п. 284.3 ст. 284 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.
Ця норма не поширюється на бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) в тимчасове користування (оренду) іншим бюджетним установам, дошкільним, загальноосвітнім навчальним закладам незалежно від форм власності і джерел фінансування.
Разом з цим, згідно п. 287.7 ст. 287 ПКУ у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1, 276.4 статті 276 ПКУ, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
13. Чи може ЮО, яка має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання, самостійно обрати земельну ділянку для застосування пільги із земельного податку?
Відповідь: Перелік категорій фізичних осіб, які звільняються від сплати земельного податку, визначено у п.281.1 ст.281 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ).
Звільнення від сплати земельного податку, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм, встановлених у п. 281.2 ст. 281 ПК, а саме:
для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари;
для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15
гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара;
для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара;
для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара;
для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ).
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 ЗКУ).
Право власності земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст.126 ЗКУ).
Отже, фізична особа, яка належить до категорії осіб, що мають право на пільги щодо сплати земельного податку, отримує таке право лише після оформлення права власності на земельну ділянку у законодавчо встановленому порядку та внесення відповідних даних до державного земельного кадастру.
Разом з цим, фізична особа, яка має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання та право на застосування пільги відповідно до п. 281.1 ст. 281 ПКУ, може самостійно обрати земельну ділянку, на яку буде отримано пільгу.
14. Які документи повинна надати до контролюючого органу ФО для отримання пільги щодо сплати земельного податку?
Відповідь: Пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб визначено ст.281 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).
При цьому право на пільги щодо сплати земельного податку мають фізичні особи, які є платниками земельного податку згідно зі ст.269 ПКУ.
Фізична особа, яка належить до категорії осіб, що мають право на пільги щодо сплати земельного податку, отримує таке право лише після оформлення права власності на земельну ділянку у законодавчо встановленому порядку та внесення відповідних даних до державного земельного кадастру.
Зокрема, згідно із ст.125 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) право власності на земельну ділянку та постійного користування земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.126 ЗКУ).
Відповідно до ст.19 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 1952) державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Разом з цим, для отримання пільги щодо сплати земельного податку фізична особа повинна подати до контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки заяву довільної форми про надання пільги та документи, що посвідчують право такої особи на пільгу (паспорт, пенсійне посвідчення, посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», посвідчення «Учасник бойових дій», посвідчення «Інваліда війни», посвідчення «Учасник війни», посвідчення «Члена сім’ї загиблого» тощо).
15.Чи звільняються від сплати земельного податку ФО за земельні ділянки, земельні частки (паї), які передані в оренду платнику ФСП, якщо договори оренди кладені, але не зареєстровані в земельному кадастрі?
Відповідь: Відповідно до п.281.3 ст.281 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) від сплати податку звільняються на період дії фіксованого сільськогосподарського податку власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку.
Згідно із ст.125 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.126 ЗКУ).
Статтею 25 Закону України від 06 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» із змінами і доповненнями визначено, що орендар земельної ділянки зобов’язаний, зокрема, приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.
Оскільки права оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, то фізичні особи не звільняються від сплати земельного податку за земельні частки (паї), що передані в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку на підставі договору оренди, який не зареєстрований в державному земельному кадастрі.
16. Хто з подружжя, яке виховує трьох і більше дітей віком до 18 років, має право на пільгу щодо сплати земельного податку?
Відповідь: Відповідно до ст.80 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) суб’єктами права приватної власності на землю є громадяни та юридичні особи.
Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Суб’єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава, територіальні громади (ст.86 ЗКУ).
При цьому учасник спільної часткової власності відповідно до розміру своєї частки повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки (п.5 ст.88 ЗКУ).
Земельна ділянка подружжя може належати чоловіку та дружині на праві спільної сумісної власності без визначення часток учасників спільної власності. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом (п.5 ст.89 ЗКУ).
Згідно з пп.281.1.2 п.281.1 ст.281 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) від сплати земельного податку звільняються фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років.
Звільнення від сплати земельного податку за земельні ділянки, передбачені для такої категорії фізичних осіб, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм, встановлених пп.281.2 ст.281 ПКУ.
Отже, якщо подружжя виховує трьох і більше дітей віком до 18 років, то кожен із батьків має право на пільгу щодо сплати земельного податку за земельні ділянки, що належать йому на правах приватної власності, при цьому вид земельних ділянок і розмір, щодо яких застосовується пільга, визначені п.281.2 ст.281 ПКУ.
Водночас, якщо подружжя володіє земельною ділянкою на праві спільної часткової власності, то платником земельного податку за земельну ділянку пропорційно своїй частці є кожен з батьків, і відповідно право на пільги щодо сплати земельного податку має кожен з них.
Якщо таке подружжя володіє земельною діяльною на праві спільної сумісної власності і поділ земельної ділянки не проводився, то платником земельного податку за таку ділянку є один з батьків, який і може скористатись пільгою щодо сплати земельного податку.
Слід зазначити, що право на пільгу щодо сплати земельного податку мають фізичні особи, право власності яких на земельні ділянки посвідчено належними документами та даними державного земельного кадастру. При цьому фізична особа для отримання пільги щодо сплати земельного податку має подати до органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки заяву довільної форми про надання пільги та документи, що посвідчують право такої особи на пільгу (паспорт, свідоцтва про народження дітей тощо).
17. Чи можуть відокремлені підрозділи (філії) ЮО подавати податкові декларації з плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності)?
Відповідь: Згідно зі 269 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ) платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, платниками орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності – орендарі земельних ділянок (п. 288.2 ст. 288 ПКУ).
Відповідно до п. 14.1.34, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПКУ власникамии земельних ділянок є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно, а землекористувачами - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до норм Земельного кодексу України, Закону України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями та пп. 14.1.34, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПКУ власниками, користувачами та орендарями земельних ділянок є юридичні та фізичні особи, які в установленому законодавством порядку набули права на землю.
Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном (п. 2 ст. 96 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 95 ЦКУ філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням і здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
З урахуванням викладеного, податкові декларації з плати за землю до державних податкових інспекцій за місцем знаходження земельних ділянок повинні подавати платники плати за землю - юридичні особи – власники та землекористувачі.
18. За який період може бути нарахований земельний податок ФО, яких несвоєчасно залучили до сплати податку, та чи притягаються такі ФО до відповідальності?
Відповідь: Відповідно до п. 287.2 ст. 287 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) облік фізичних осіб - платників земельного податку (далі – податок) і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 ПКУ.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності (п. 286.5 ст. 286 ПКУ).
Згідно з п. 287.5 ст. 287 ПКУ податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПКУ контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Виходячи з викладеного, з урахуванням строків давності контролюючі органи мають право на нарахування фізичним особам сум земельного податку не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом. При цьому граничним строком сплати грошових зобов’язань для фізичних осіб - платників земельного податку, що перебували на обліку станом на 1 травня, є 29 серпня. Граничний строк сплати грошових зобов’язань для фізичних осіб - платників земельного податку, що набули право власності на земельні ділянки після 1 травня, визначається з урахуванням дати отримання інформації про перехід права власності.
Що стосується відповідальності фізичних осіб за несплату сум земельного податку у разі, якщо контролюючий орган вчасно не залучив їх до сплати земельного податку, то згідно з п. 54.5 ст. 54 ПКУ якщо сума грошового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов’язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому ПКУ.
19. Чи може СГ обчислювати земельний податок погодинно, якщо він надає в оренду приміщення на неповний робочий день (кілька годин на тиждень або день)?
Відповідь: Справляння плати за землю здійснюється відповідно до норм р. XIII Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), яким визначені ставки земельного податку в залежності від місцезнаходження земель (у межах населених пунктів чи за їх межами), їх категорій та чи проведена їх нормативна грошова оцінка чи ні.
Відповідно до п. 274.1 ст. 274 ПКУ ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
Ставки податку за земельні ділянки, що розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, визначені статтею 275 ПКУ.
Отже, нормами Податкового кодексу України не передбачено ставок земельного податку за площі, що надаються в оренду на неповний робочий день (кілька годин на тиждень або день).
Таким чином, суб’єкти господарювання, які надають в оренду приміщення на неповний робочий день, обчислюють земельний податок на загальних підставах.
20.Протягом якого періоду ЮО має право подати уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності)?
Відповідь:Відповідно до п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.
Платник плати за землю має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3 ст.286 ПКУ).
Податкове зобов’язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п.287.3 ст.287 ПКУ).
Згідно з п.102.1 ст.102 ПКУ контролюючий орган, крім випадків, визначених п.102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Пунктом 102.2 ст.102 ПКУ встановлено, що грошове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, якщо, зокрема, податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов’язання, не було подано.
Враховуючи зазначене, юридична особа має право подати уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) протягом 1095 днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а якщо така декларація була надана пізніше – за днем її фактичного подання.
21. Як нараховуються ФО-нерезидентам . які не проживають в україні суми земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності?
Відповідь: Відповідно до п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (пп.14.1.34 п.14.1 ст.14 ПКУ).
Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп.14.1.73 п.14.1 ст14 ПКУ).
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст.58 ПКУ (п.286.5 ст.286 ПКУ).
Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Фізичними особами у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватися через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про приймання податкових платежів. Форма квитанції встановлюється у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ (п.287.5 ст.287 ПКУ).
Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог ст.285 - 287 ПКУ (п.288.7 ст.288 ПКУ).
Таким чином, нарахування фізичним особам - нерезидентам сум земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проводиться контролюючими органами, які видають до 1 липня поточного року податкові повідомлення-рішення про внесення земельного податку або орендної плати. Суми земельного податку та орендної плати, зазначені в податкових повідомленнях-рішеннях, підлягають сплаті протягом 60 днів з дня їх вручення.
Разом з цим, фізичні особи – нерезиденти, які не проживають в Україні, повинні повідомити свою адресу постійного проживання контролюючий орган за місцезнаходженням земельної ділянки для надіслання податкових повідомлень-рішень про внесення земельного податку або орендної плати.
22. Які строки подання ЮО – власниками земельних ділянок (землекористувачами та орендарями землі (державної та комунальної власності) податкової декларації сплати за землю (земельного податку та орендної плати)?
Відповідь: Згідно з пп.286.2 ст. 286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу
за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3 ст.286 ПКУ).
Відповідно до п.286.4 ст.286 ПКУ за нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.
У разі зміни протягом року об’єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.
23. Чи звільняються від подання податкових декларацій з плати за щемлю ЮО, які мають право на пільги щодо сплати земельного податку або земельні ділянки що не підлягають оподаткуванню на підставі ст. 283 ПКУ?
Відповідь: Відповідно до п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3 ст.286 ПКУ).
Згідно із ст.269 та ст.270 ПКУ платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до п.30.1 ст.30 ПКУ податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п.30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п.30.2 ст.30 ПКУ).
Статтею 282 ПКУ визначено категорії юридичних осіб, які звільняються від сплати земельного податку, а ст.283 ПКУ - види земельних ділянок, що не підлягають оподаткування.
Нормами ПКУ не передбачено звільнення від обов’язку подання податкових декларацій за земельні ділянки, з яких земельний податок не справляється через застосування податкових пільг.
Таким чином юридичні особи, які мають право на пільги щодо сплати земельного податку або земельні ділянки, що не підлягають оподаткуванню, не звільняються від обов’язку подання податкових декларацій за земельні ділянки, з яких земельних податок не справляється через застосування податкових пільг.
24. З якої дати необхідно сплачувати земельний податок у разі придбання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності?
Відповідь: Відповідно до п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно з ст.125 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III зі змінами та доповненнями (далі - ЗКУ) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.126 ЗКУ).
Статтею 116 ЗКУ встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному ч. першою ст.128 ЗКУ.
Відповідно до ст.128 ЗКУ рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Укладання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації, здійснюється відповідно до порядку, визначеного ч. першою ст.128 ЗКУ.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату або про сплату першого платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.
Використання землі в Україні є платним (ст.206 ЗКУ).
З огляду на те, що використання землі в Україні є платним, власники земельних ділянок, які набули їх у власність за договорами купівлі-продажу із земель державної або комунальної власності, повинні сплачувати земельний податок із часу укладання таких договорів. При цьому, в умовах договору купівлі-продажу земельних ділянок зазначається обов’язковість покупця сплачувати земельний податок з моменту посвідчення цивільно-правової угоди.
25. На яку адресу контролюючи органи надсилають податкові повідомлення –рішення про сплату земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та/або комунальної власності?
Відповідь: Відповідно до п. 45.1 ст. 45 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків в контролюючому органі.
Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси. Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст. 58 ПКУ (п. 286.5 ст. 286 ПКУ).
Згідно з п. 286.1 ст.286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Слід зазначити, що порядок обчислення орендної плати за земельні ділянки державної та/або комунальної власності, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог ст. 285 - 287 ПКУ (п. 288.7 ст. 288 ПКУ).
Відповідно до п. 4 Порядку подання органам державної податкової служби інформації про платників податків, об’єкти оподаткування та об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2011 року № 1386 зі змінами, територіальні органи Держземагентства подають щомісяця до 10 числа органові державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки, а також за запитом зазначеного органу або ДПС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, відповідно до Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1245, у тому числі Держземагентство - про власників, які набули право власності на земельні ділянки на підставі цивільно-правових договорів або свідоцтв про право на спадщину, про землекористувачів відповідно до договорів оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, зокрема повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) та місцезнаходження (місце проживання) землевласника або землекористувача, місцезнаходження земельної ділянки, її кадастровий номер, площа відповідно до правовстановлюючих документів і матеріалів інвентаризації та дата реєстрації у державному земельному кадастрі.
Отже, контролюючі органи надсилають податкове повідомлення-рішення про сплату земельного податку і орендної плати за земельні ділянки державної та/або комунальної власності на податкові адреси (адреси проживання) фізичних осіб. Інформацію, необхідну контролюючим органам для обчислення і справляння плати за землю, зокрема, місцезнаходження (місце проживання) землевласника або землекористувача, надають територіальні органи Держземагентства.
26. Яким чином підприємство проводить відлік перших трьох місяців роботи, при визначенні ліміту каси, якщо перша розрахункова операція проведена у середині місяця?
Відповідь: Пунктом 5.2 гл.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року N 637 із змінами та доповненнями (далі - Положення), визначено особливості порядку встановлення ліміту каси підприємствами, що розпочинають свою діяльність, а також підприємствами, діяльність яких була пов’язана виключно з безготівковими розрахунками та які відповідно до встановленого законодавством України порядку отримали право на здійснення додаткового виду діяльності, що передбачає здійснення готівкових розрахунків.
Зазначені підприємства на перші три місяці роботи встановлюють ліміт каси згідно з прогнозними розрахунками. Встановлений з урахуванням прогнозних розрахунків ліміт каси у двотижневий строк після закінчення перших трьох місяців їх роботи переглядається за фактичними показниками діяльності відповідно до вимог Положення.
Враховуючи, що ліміт каси це граничний розмір суми готівки, яка може залишатися в касі в позаробочий час для забезпечення роботи підприємства на початку наступного робочого дня (п.1.2 гл.1 Положення), зазначені підприємства мають вести відлік перших трьох місяців своєї роботи з дня проведення ними першої розрахункової операції.
Якщо підприємством ліміт каси не встановлено (незалежно від причин такого невстановлення), то ліміт такої каси вважається нульовим. У цьому разі вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня і не здана підприємством відповідно до вимог Положення, вважається понадлімітною (п.5.8 гл.5 Положення).
27. Як встановити ліміт залишку готівки іноземної валюти в касі підприємства?
Відповідь: Здійснення операцій з іноземною валютою регламентується Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України із змінами і доповненнями, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року за № 200 із змінами і доповненнями (далі - Правила).
Пунктом 8.11 Правил встановлено, що уповноважений банк установлює ліміт залишків іноземної валюти в касі суб’єктів підприємницької діяльності, яким дозволяється використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу, якщо залишки іноземної валюти залишаються в неробочі часи доби в касі (до розрахунку ліміту каси не включаються кошти, які передбачені для виплати заробітної плати нерезидентам і на відрядження працівників за кордон). Понадлімітні залишки готівкової іноземної валюти підлягають повній інкасації до уповноваженого банку і зарахуванню на поточний рахунок в іноземній валюті суб’єкта підприємницької діяльності (через розподільчий рахунок). Якщо суб’єкти підприємницької діяльності працюють цілодобово, то закінченням робочого дня є початок операційного дня банку, у якому вони обслуговуються.
Якщо суб’єкти підприємницької діяльності працюють у вихідні та святкові дні, то вони можуть перевищувати встановлені ліміти залишку іноземної валюти в касі з обов’язковою інкасацією понадлімітних залишків до уповноваженого банку не пізніше наступного робочого дня банку.
28. Чи передбачена окремо штрафна санкція за не роздрукування (незберігання) кожного фіскального звітного чека?
Відповідь:Відповідно до п. 9 ст. 3 Закону України від 6 липня 1995 року. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 265) суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.
Відповідно до п. 4 ст. 17 Закону № 265 у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чека або його незберігання, до суб’єктів господарювання застосовується фінансова санкція у розмірі двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Враховуючи вищенаведене, фінансова санкція у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян передбачена за невиконання друку або незберігання одного фіскального звітного чека.
Отже, у разі невиконання щоденного роздрукування декількох фіскальних звітних чеків до суб’єкта господарювання буде застосовано фінансова санкція за кожний такий нероздрукований чек.
29. Чи передбачена відповідальність. Якщо підприємством не становлено ліміт каси?
Відповідь: Відповідно до абзацу першого пункту 5.8 глави 5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005р. за №40/10320 із змінами і доповненнями, якщо підприємством ліміт каси не встановлено (незалежно від причин такого невстановлення), то ліміт такої каси вважається нульовим. У цьому разі вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня і не здана підприємством відповідно до обслуговуючого відділення
банку, вважається понадлімітною.
Згідно із абзацом 2 статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» із змінами і доповненнями у разі перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах, до підприємства застосовується фінансова санкція у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.
30. Чи встановлені терміни давності для застосування штрафних санкцій за порушення вимог щодо проведення розрахунків у готівковій та безготівковій формі із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів?
Відповідь: Відповідно до ст. 15 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 265) контроль за додержанням суб’єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи доходів і зборів шляхом проведення фактичних та документальних перевірок відповідно до Податкового кодексу України.
При цьому, відповідно до п. 114.1 ст. 114 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов’язань, визначеним ст. 102 ПКУ.
Згідно з п. 102.1 ст. 102 ПКУ контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ст. 102 ПКУ, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Таким чином, оскільки Законом № 265 не передбачено термін давності для застосування штрафних санкцій за порушення вимог щодо проведення розрахунків у готівковій та/або безготівковій формі із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів, то застосовуються норми ПКУ, згідно з якими такий термін становить 1095 днів.
31. Яка відповідальність передбачена за неподання або несвоєчасне подання платником податків податкової звітності?
Відповідь: Відповідно до п.110.1 ст.110 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно із п.5 підрозд. 10 ПКУ штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального контролюючого органу, положень, прямо передбачених ПКУ, починають застосовувати до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію.
Відповідальність за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності передбачено п.120.1 ст.120 ПКУ, зокрема, неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Отже, за неподання або несвоєчасне подання платником податків податкової звітності передбачена фінансова відповідальність у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, а саме:
в розмірі 170 гривень, за кожне неподання (несвоєчасне подання) декларації (розрахунку) зазначені в одному акті.
в розмірі 1020 гривень при повторному порушенні за несвоєчасне подання податкової декларації (розрахунку) платником податків незалежно від виду податку, за яке до такого платника протягом року вже було застосовано штраф за неподання (несвоєчасне подання) податкової декларації (розрахунку) та у період до одного року (до 365 або 366 днів - для високосного року) винесено податкове повідомлення-рішення.
32. Які строки давності застосування штрафних (фінансових) санкцій?
Відповідь: Відповідно до п.114.1 ст.114 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов’язань, визначеним ст.102 ПКУ.
Згідно з п.102.1 ст.102 ПКУ контролюючий орган, крім випадків, визначених п.102.2 ст.102 ПКУ, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Пунктом 102.2 ст.102 ПКУ передбачено, що грошове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абз. першому п.102.1 ст.102 ПКУ, якщо:
податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов’язання, не було подано; посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов’язання або у кримінальній справі винесено рішення про її закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.
Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні (п.102.3 ст.102 ПКУ).
У разі якщо грошове зобов’язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у п.102.1 ст.102 ПКУ, податковий борг, що виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов’язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним (п.102.4 ст.102 ПКУ).
Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування (п.102.5 ст.102 ПКУ).
Відповідно до п.102.6 ст.102 ПКУ граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань, підлягають продовженню керівником контролюючого органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:
перебував за межами України;
перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;
перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;
мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув’язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;
був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.
Штрафні санкції, визначені ПКУ, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з цим пунктом.
Згідно з п.102.7 ст.102 ПКУ дія п.102.6 цієї статті поширюється на:
платників податків - фізичних осіб;
посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.
Порядок застосування п.102.6 - 102.7 ст.102 ПКУ встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику (п.102.8 ст.102 ПКУ).
33. Як визначається «повторне» правопорушення у разі застосування штрафних санкцій на підставі ст..127 ПКУ?
Відповідь: Відповідно до п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, -
тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, -
тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов’язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену ПКУ, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених Розділом IV ПКУ.
Передбачені п. 127.1 ст. 127 ПКУ штрафи не застосовуються коли ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляється податковим агентом при проведенні перерахунку цього податку, передбаченого п. 169.4 ст. 169 ПКУ, та виправляється в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року згідно з нормами ПКУ.
Враховуючи вищенаведене, підвищені розміри штрафних санкцій у разі повторного виявлення податкових порушень, передбачених ст. 127 ПКУ, застосовуються за повторне вчинення протягом 1095 днів таких порушень.
При визначенні «повторності» правопорушення з метою застосування підвищеного розміру санкцій за ненарахування, неутримання та/або несплати (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, потрібно враховувати податкові порушення (ненарахування, неутримання та/або несплати (неперерахування) податків) (однотипні порушення), що вчинені повторно протягом 1095 днів платником податків.
34. Яким чином сплачується пеня до бюджету ( разом зі сплатою зобов’язання або окремим платіжним документом)?
Відповідь: Пунктом 131.2 ст. 131 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов’язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.
Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.
Враховуючи вищевикладене, платник податків може сплачувати суми пені окремим платіжним документом або одним платіжним документом, разом із грошовим зобов’язанням.
35. Чи поширюються строки давності, визначені ПКУ для нарахування пені?
Відповідь: Відповідно до п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Згідно з п.п.14.1.162. п.14.1 ст.14 ПКУ пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.
Отже, після закінчення встановлених ПКУ строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) нараховується пеня без урахування строків давності (1095 днів), визначених п.102.1 ст.102 ПКУ.
36. Який термін розгляду договору про визнання електронних документів
Відповідь: Термін розгляду договору «Про визнання електронних документів» з боку органів Міндоходів – до 5 робочих днів. Нагадуємо, що квитанції мають розширення «.rpl» та відкриваються за допомогою ключа електронної печатки, а у разі її відсутності, підписом фізичної особи – підприємця (для фізичної особи – підприємця). Інші файли, що мають розширення «.xml» не потребують розшифрування. Електронні звіти можна відправляти лише після отримання квитанції про успішне підписання договору з боку органів Міндоходів.
37.Чи можна змінити назву особистого ключа або сертифіката
Відповідь: Особистий ключ електронного цифрового підпису має жорстко визначену назву – «Key-6.dat», яка зміні не підлягає. Зміна назви особистого ключа призведе до неможливості його використання.
Назва сертифіката може бути змінена за бажанням клієнта, за виключенням розширення файлу – «*.cer».
38. Які види мита застосовуються в Україні?
Відповідь: Відповідно до ч. 1 ст. 271 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (далі – МКУ) мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та МКУ, який нараховується та сплачується відповідно до МКУ, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
В Україні застосовуються такі види мита:
- ввізне мито;
- вивізне мито;
- сезонне мито;
- особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне (ч. 2 ст. 271 МКУ).
Забороняється застосовувати інші види мита, крім тих, що встановлені цим Кодексом (ч. 3 ст. 271 МКУ).
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 272 МКУ ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України.
Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України (ч. 2 ст. 272 МКУ).
Згідно зі ст. 273 МКУ вивізне мито встановлюється законом на українські товари, що вивозяться за межі митної території України.
На окремі товари законом може встановлюватися сезонне мито на строк не менше 60 та не більше 120 послідовних календарних днів з дня встановлення сезонного мита (ст. 274 МКУ)
39. Які встановлені строки для транзитних перевезень?
Відповідь: Відповідно до ч.1 ст.95 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI
зі змінами та доповненнями (далі – МКУ) встановлюються такі строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту:
1) для автомобільного транспорту – 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці – 5 діб);
2) для залізничного транспорту – 28 діб;
3) для авіаційного транспорту – 5 діб;
4) для морського та річкового транспорту – 20 діб;
5) для трубопровідного транспорту – 31 доба;
6) для трубопровідного транспорту (з перевантаженням на інші види транспорту) – 90 діб.
Згідно з ч.2 ст.95 МКУ до строків, зазначених у ч.1 ст.95 МКУ, не включається:
1) час дії обставин, зазначених у ст.192 МКУ;
2) час зберігання товарів під митним контролем (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює їх переміщення);
3) час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, у випадках, передбачених
р.V МКУ (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює переміщення цих товарів).
40. Що розуміється під каботажним перевезенням товарів?
Відповідь: Відповідно до ч.1 ст.97 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ), під каботажем розуміється перевезення українських та іноземних товарів шляхом завантаження їх на морське (річкове) судно в одному пункті на митній території України і транспортування в інший пункт території України, де здійснюватиметься їх вивантаження. При цьому товари, ввезені на митну територію України морським (річковим) судном, допускаються до каботажного перевезення між органами доходів і зборів або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів після їх перевантаження на інше морське (річкове) судно, що ходить під прапором України, або, за умови отримання на це дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, на іноземне судно.
Іноземні товари перебувають під митним контролем протягом усього часу каботажу (ч.2 ст.97 МКУ).
Каботажні перевезення іноземних товарів на борту морського (річкового) судна разом з українськими товарами здійснюються за умови їх надійної ідентифікації
(ч.1 ст.98 МКУ).
Якщо забезпечення надійної ідентифікації товарів неможливе, українські товари розміщуються на борту судна окремо від іноземних товарів (ч.2 ст.98 МКУ).
ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві