Новини
Консультує ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві:

Консультує ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві:

Опубліковано 07 травня 2014 року о 11:50

1.За який податковий період (квартал) вперше подається податковий розрахунок з плати за користування надрами для видобування корисних копалин?

Відповідь: Відповідно до пп.263.1.1 п.263.1 ст.263 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755 із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб’єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об’єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами (далі - спеціальний дозвіл) в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об’єктах (ділянках) надр.

Податкові розрахунки з плати за користування надрами для видобування корисних копалин подаються платником, починаючи з календарного кварталу, а при видобуванні вуглеводневої сировини з календарного місяця, що настає за кварталом/місяцем, у якому такий платник отримав спеціальний дозвіл (пп.263.11.3 п.263.11 ст.263 ПКУ).
Таким чином, податковий розрахунок з плати за користування надрами для видобування корисних копалин подається суб’єктом господарювання, що отримав спеціальний дозвіл на користування надрами (в тому числі дозвіл на спеціальне водокористування для здійснення видобування підземних вод) починаючи з календарного кварталу, а при видобуванні вуглеводневої сировини з календарного місяця, що настає за кварталом/місяцем, у якому суб’єкт господарювання отримав такий дозвіл (незалежно від того, чи провадив суб’єкт господарювання господарську діяльність).

2. Хто є платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин?

Відповідь:     Відповідно до п.п. 263.1.1 п. 263.1 ст. 263 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб’єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об’єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами (далі - спеціальний дозвіл) в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об’єктах (ділянках) надр.
     У разі укладення власниками спеціальних дозволів на користування надрами з третіми особами договорів на виконання робіт (послуг), пов’язаних з використанням надр, у тому числі (але не виключно) за операціями з давальницькою сировиною, платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є власники таких спеціальних дозволів на користування надрами (п.п. 263.1.2 п. 263.1 ст. 263 ПКУ).
     Для цілей оподаткування платники плати за користування надрами для видобування корисних копалин здійснюють окремий (від інших видів операційної діяльності) бухгалтерський та податковий облік витрат та доходів за кожним видом мінеральної сировини за кожним об’єктом надр, на який надано спеціальний дозвіл (п.п. 263.1.3 п. 263.1 ст. 263 ПКУ).

Платником плати за користування надрами для видобування корисних копалин під час виконання договорів про спільну діяльність без утворення юридичної особи є уповноважена особа - один з учасників такого договору про спільну діяльність без утворення юридичної особи, на якого згідно з умовами договору про спільну діяльність без утворення юридичної особи покладено обов’язок нарахування, утримання та внесення податків і зборів до бюджету з єдиного поточного рахунку спільної діяльності (далі - уповноважена особа), та за умови, що один з учасників договору про спільну діяльність без утворення юридичної особи має відповідний спеціальний дозвіл (п.п. 263.1.4 п. 263.1 ст. 263 ПКУ).

Платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є землевласники та землекористувачі, крім суб’єктів підприємництва, які відповідно до законодавства відносяться до фермерських господарств, що провадять господарську діяльність з видобування підземних вод на підставі дозволів на спеціальне водокористування (п.п. 263.1.5 п. 263.1 ст. 263 ПКУ).

Платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є землевласники та землекористувачі, крім суб’єктів підприємництва, які відповідно до законодавства відносяться до фермерських господарств, - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що в межах наданих їм земельних ділянок, розмір яких перевищує норми, передбачені ст. 121 Земельного кодексу України, видобувають прісні підземні води із застосуванням електричних пристроїв у обсязі понад 13 кубічних метрів на особу в місяць (за показниками лічильників) (п.п 263.1.6 п. 263.1 ст. 263 ПКУ).

3. Який порядок подання розрахунку по збору за спеціальне використання лісових ресурсів?

Відповідь: Відповідно до п.334.1 ст.334 р.XVII Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) базовий податковий (звітний) період для збору за спеціальне використання лісових ресурсів дорівнює календарному кварталу.
     Згідно із п.334.2 ст.334 ПКУ лісокористувачі щокварталу складають розрахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів наростаючим підсумком з початку року за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, у якому окремим рядком зазначається сума збору, сплачена відповідно до підпунктів 334.2.1 та 334.2.2 п.334.2 ст. 334 ПКУ, та подають його контролюючому органу за місцезнаходженням лісової ділянки у строки, визначені для квартального податкового (звітного) періоду, за винятком:
лісокористувачів, якими до отримання лісорубних та лісових квитків збір вноситься в каси суб’єктів лісових відносин, які їх видають (пп.334.2.1 п.334.2 ст.334 ПКУ):
     а) фізичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, яким видано лісорубні та лісові квитки;
     б) лісокористувачів (крім фізичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, яким видано лісові квитки), у яких сума збору в лісорубному чи лісовому квитках не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня року, в якому сплачується збір;

в) лісокористувачів з іншої області, які сплачують збір повністю до видачі їм спеціального дозволу за місцезнаходженням лісової ділянки, на якій здійснюється заготівля деревини (пп.334.2.2 п.334.2 ст.334 ПКУ).

Лісокористувачі, у яких за результатами діяльності здійснюється перерахунок збору, відображають донараховані суми збору в розрахунку за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ (п.333.3 ст.333 ПКУ).

4. Які з 01.04.2014 встановлені ставки екологічного податку чи проводиться їх індексація?

Відповідь: Пунктом 4 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ) передбачено, що Кабінет Міністрів України щорічно до 1 червня вносить до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до ПКУ щодо ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, зокрема з екологічного податку, з урахуванням індексів споживчих цін.
З 1 квітня 2014 року Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі – Закон 1166) внесено зміни до ПКУ, зокрема згідно з пп. 17- 22 розділу І Закону 1166 збільшені на 8,3 відс. ставки екологічного податку (далі – податок), передбачені ст.ст. 243-248 ПКУ, а саме:

пунктами 243.1 – 243.4 ст. 243 ПКУ: ставки податку за викиди в атмосферне повітря окремих забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення; ставки податку за викиди в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення забруднюючих речовин (сполук), які не увійшли до п. 243.1 ст. 243 ПКУ та на які встановлено клас небезпечності; для забруднюючих речовин (сполук), які не увійшли до п. 243.1 ст. 243 ПКУ та на які не встановлено клас небезпечності (крім двоокису вуглецю), ставки податку застосовуються залежно від установлених орієнтовно безпечних рівнів впливу таких речовин (сполук) в атмосферному повітрі населених пунктів;
статтею 244 ПКУ – ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення;
пунктами 245.1 і 245.2 статті 245 ПКУ - ставки податку за скиди окремих забруднюючих речовин у водні об’єкти;
пунктами 246.1 і 246.2 статті 246 ПКУ - ставки податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах;
пунктом 247.1 статті 247 ПКУ - ставки податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);
статтею 248 ПКУ - ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

5. Який порядок обчислення екологічного податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені)?

Відповідь:Відповідно до пп.240.1.4 п.240.1 ст.240 розділу VIIІ „Екологічний податок” Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені).
Об’єктом та базою оподаткування є обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб’єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк (пп.242.1.5 п.242.1 ст.242 ПКУ)

Згідно із п.249.7 ст.249 ПКУ суми екологічного податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), обчислюються платниками податку - експлуатуючими організаціями (операторів) атомних електростанцій, включаючи експлуатуючі організації (оператори) дослідницьких реакторів, самостійно щокварталу на основі показників виробництва електричної енергії, ставки податку, а також пропорційно обсягу та активності радіоактивних відходів виходячи з фактичного об’єму радіоактивних відходів, утворених за базовий податковий (звітний) період, і з фактичного об’єму радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року, та коригуючого коефіцієнта за наведеною формулою.

Інші платники податку - суб’єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії обчислюють суми податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів їх виробниками, пропорційно обсягу та активності радіоактивних матеріалів щокварталу, що сплачується у загальному розмірі 10 відсотків вартості (без урахування податку на додану вартість) кожного джерела іонізуючого випромінювання, яка визначається з дати придбання (купівлі-продажу) цього джерела. Вартість здавання накопичених до 1 квітня 2009 року радіоактивних відходів для таких суб’єктів визначається за договорами між виробниками радіоактивних відходів і спеціалізованими підприємствами з поводження з радіоактивними відходами.

Статтею 247 ПКУ встановлені ставки податку за утворення радіоактивних відходів (влючаючи вже накопичені).

Пунктом 4 розділу XIX „Прикінцеві положення” ПКУ встановлено Кабінету Міністрів України щорічно до 1 червня вносити до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до цього Кодексу щодо ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів споживчих цін, із екологічного податку.
При цьому, індексація ставок екологічного податку у рік запровадження Кодексу не проводиться.
Водночас, відповідно до пункту 2 підрозділу 5 розділу ХХ „Перехідні положення” ПКУ, за податковими зобов’язаннями з екологічного податку, що виникли:

з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року включно ставки податку становлять 50
відсотків від ставок, передбачених статтею 246 ПКУ;
з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року включно ставки податку становлять 75 відсотків від ставок, передбачених статтею 246 ПКУ;
з 1 січня 2014 року ставки податку становлять 100 відсотків від ставок, передбачених статтею 246 ПКУ.

6. Хто повинен подавати декларацію з особливого податку на операції з відчудження цінних паперів та операції з деривативами?

При цьому особи, визначені в п.п. 212.1.9 п. 212.1 ст. 212 ПКУ, не підлягають реєстрації як платники податку (п.п. 213.3.3 п. 213.3 ст. 213 ПКУ).

Згідно з п.п. 213.1.7 п.213.1 ст. 213 ПКУ об’єктами оподаткування є операції з продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів, де відбувається перехід права власності на цінні папери, та операції з деривативами, крім операцій, що здійснюються на міжбанківському ринку деривативів.

Пунктом 214.8 ст. 214 Кодексу встановлено, що базою оподаткування особливого податку є договірна вартість цінних паперів або деривативів, визначена у первинних бухгалтерських документах за будь-якою операцією з продажу, обміну або інших способів їх відчуження.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 3480) розміщення цінних паперів – відчуження цінних паперів у визначений проспектом емісії цінних паперів спосіб.

В термінологічному словнику «відчуження» визначається як продаж, дарування, міна (наказ Держмитслужби від 25.06.1999 № 393).

Таким чином, операції за договорами продажу, міни, дарування є об’єктом оподаткування особливим податком.

Згідно з п. 216.7 ст. 216 ПКУ датою виникнення податкових зобов’язань за операціями, визначеними в п.п. 213.1.7 п. 213.1 ст. 213 ПКУ, є дата отримання доходу відповідно до п 219.2 ст. 219 ПКУ від операцій з продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів.

Положеннями п. 219.2 ст. 219 ПКУ передбачено, що обов’язок щодо нарахування, утримання та сплати акцизного податку до бюджету від імені та за рахунок особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому ПКУ, покладений на торговця цінними паперами (ліцензіата), включаючи банк, який вважається податковим агентом.

Податковим агентом при здійсненні операцій розміщення, погашення, викупу, повторного продажу цінних паперів інститутів спільного інвестування відкритого типу є їх емітент.
Статтею 17 Закону № 3480 визначено, що професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками.

Згідно з п. 8 ст. 17 Закону № 3480 без участі торговця цінними паперами можуть здійснюватися наступні операції:

розміщення емітентом власних цінних паперів;
викупу та продажу емітентом власних цінних паперів;
проведення розрахунків з використанням неемісійних цінних паперів;
розміщення казначейських зобов’язань України;
внесення цінних паперів до статутного (складеного) капіталу юридичних осіб;
дарування цінних паперів;
спадкування та правонаступництва цінних паперів;
вчинення правочинів, пов’язаних з виконанням судових рішень;
вчинення правочинів у процесі приватизації.

Отже, податкову декларацію з особливого податку повинні подавати податкові агенти. Платники особливого податку (юридичні та фізичні особи), які здійснювали без участі торговця цінними паперами операції з відчуження цінних паперів (перелічені в п. 8 ст. 17 Закону № 3480) самостійно подають декларацію, нараховують та сплачують особливий податок до бюджету.

7. Що є базою оподаткування особливим податком?

Відповідь: Відповідно до п. 214.8 ст.214 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями базою оподаткування особливого податку на операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами є договірна вартість цінних паперів або деривативів, визначена у первинних бухгалтерських документах за будь-якою операцією з продажу, обміну або інших способів їх відчуження.

8. Чи є об’єктом оподаткування особливим податком операції з видачі. Передачі та погашення векселів?

Відповідь: Відповідно до пп. 14.1.4 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених ПКУ як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції), а також особливий податок на операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами.

Згідно із пп. 213.1.7 п. 213.1 ст. 213 ПКУ об’єктами оподаткування особливим податком є операції з продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів, де відбувається перехід права власності на цінні папери, та операції з деривативами, крім операцій, що здійснюються на міжбанківському ринку деривативів.
При цьому до операцій, які не підлягають оподаткуванню акцизним податком, належать, зокрема, операції за участю векселедавця, заставодавця та іншої особи, що видала або урахувала ордерний або борговий цінний папір з видачі, урахування та погашення цінних паперів.

Відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок» із змінами і доповненнями під індосаментом розуміється передавальний напис на ордерному цінному папері, що посвідчує перехід прав на цінний папір та прав за цінним папером до іншої особи в установленому порядку.

Таким чином, видача векселя, урахування векселя, його погашення не є об’єктом оподаткування особливим податком згідно пп. 213.2.4 п.213.2. ст.213 ПКУ.

Однак операція вчинення індосаменту (передача векселя) є об’єктом оподаткування особливим податком згідно пп. 213.1.7 п. 213.1 ст. 213 ПКУ, оскільки така операція передбачає перехід прав власності на цінний папір до іншої особи.

Такі операції оподатковуються за ставкою 1,5 відсотка від суми операції з продажу цінних паперів поза фондовою біржею, що не перебувають у біржовому реєстрі відповідно до пп. 215 1.1.4 п. 215 1.1 ст. 215 прим.1 ПКУ.

9. Чи є платником особливого податку емітент акцій при їх первинному розміщенні , викупі та повторному їх продажу?

  Відповідь:   Відповідно до п.п. 212.1.9 п. 212.1 ст. 212 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками особливого податку на операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами є фізична або юридична особа - резидент або нерезидент (в тому числі їх відокремлені підрозділи), які проводять операції з деривативами або з продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів, крім випадків, передбачених п. 213.2 ст. 213 ПКУ.
     Згідно з п.п. 213.2.4 п. 213.2 ст. 213 ПКУ особливим податком не оподатковуються операції між емітентом та платником податку з викупу та повторного продажу за грошові кошти, розміщення, погашення, конвертації емітентом цінних паперів власного випуску.
     Отже, не оподатковуються особливим податком операції емітента з власними цінними паперами з викупу та повторного продажу за грошові кошти, розміщення, погашення та конвертації.
     Пунктом 1 Порядку заповнення граф звітності з особливого податку на операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 19.07.2013 № 288 (далі – Порядок), визначено, що у декларації з особливого податку на операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами (далі - Декларація) зазначаються всі передбачені формою показники, а у разі їх відсутності графи не заповнюються.

Зокрема, загальна сума за операціями з підакцизними товарами (цінними паперами та деривативами), які не підлягають оподаткуванню, відображається у рядку 4 Декларації та розшифровується у рядках 4.1 – 4.16.

У рядку 5 Декларації зазначається коригування суми за операціями з підакцизними товарами (цінними паперами та деривативами), які не підлягають оподаткуванню, та розшифровуються у рядках 5.1 – 5.16.

При цьому показники ”Сума за операціями з підакцизними цінними паперами та деривативами, які не підлягають оподаткуванню” та ”Коригування сум за операціями з підакцизними цінними паперами та деривативами, які не підлягають оподаткуванню” відображають загальну суму операцій та коригування за операціями з відчуження цінних паперів та операціями з деривативами, які відповідно до п.п. 213.2.3 - 213.2.7 п. 213.2 ст. 213 р. VI ПКУ не підлягають оподаткуванню (п. 9 Порядку).

Таким чином, суб’єкт господарювання, який здійснює первинне розміщення акцій, їх викуп та повторний продаж, є платником особливого податку.

Вказані операції платника податку не підлягають оподаткуванню, але відображаються ним у Декларації.

10. Що є об’єктом оподаткування особливим податком?

Відповідь: Відповідно до пп. 213.1.7 п. 213.1 ст.213 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) об’єктами оподаткування є операції з продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів, де відбувається перехід права власності на цінні папери, та операції з деривативами, крім операцій, що здійснюються на міжбанківському ринку деривативів.
Для цілей п. 213.1 ст.213 ПКУ під міжбанківським ринком деривативів розуміється сукупність відносин у сфері торгівлі деривативами між банками, між банками та їхніми клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), між банками і Національним банком України, а також Національним банком України і його клієнтами.

11. Чи нараховується земельний податок ФО на земельну ділянку, на яку не оформлені правовстановлюючи документи?

Відповідь: Згідно із ст.269 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст.270 ПКУ).
Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III зі змінами та доповненнями використання землі в Україні є платним.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п.286.1 ст.286 ПКУ).

Дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп.14.1.42 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня (п.287.2 ст.287 ПКУ).

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст.58 ПКУ (п.286.5 ст.286 ПКУ).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.6 ст.287 ПКУ).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.8 ст.287 ПКУ).

Отже, враховуючи те, що використання землі є платним та підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, то при отриманні від відповідних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно інформації, необхідної для обчислення і справляння плати за землю, контролюючий орган надішле фізичній особі податкове повідомлення-рішення щодо сплати податку за земельну ділянку, на яку не оформлені правовстановлюючі документи та якою фактично користується така особа. Податок підлягає сплаті протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

12. Чи сплачує платник ФСП орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності?

Відповідь: Відповідно до пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.288.1 ст.288 ПКУ).

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п.288.4 ст.288 ПКУ).

Платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками, зокрема, земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва) (п.307.1 ст.307 ПКУ).
Отже, платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками земельного податку за земельні ділянки, які використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва, але орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності сплачують відповідно до укладеного договору оренди землі.

13. Які документи повинна надати до контролюючого органу ФО для отримання пільги щодо сплати земельного податку?

Відповідь: Пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб визначено ст.281 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

При цьому право на пільги щодо сплати земельного податку мають фізичні особи, які є платниками земельного податку згідно зі ст.269 ПКУ.

Фізична особа, яка належить до категорії осіб, що мають право на пільги щодо сплати земельного податку, отримує таке право лише після оформлення права власності на земельну ділянку у законодавчо встановленому порядку та внесення відповідних даних до державного земельного кадастру.

Зокрема, згідно із ст.125 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) право власності на земельну ділянку та постійного користування земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.126 ЗКУ).

Відповідно до ст.19 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 1952) державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Разом з цим, для отримання пільги щодо сплати земельного податку фізична особа повинна подати до контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки заяву довільної форми про надання пільги та документи, що посвідчують право такої особи на пільгу (паспорт, пенсійне посвідчення, посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», посвідчення «Учасник бойових дій», посвідчення «Інваліда війни», посвідчення «Учасник війни», посвідчення «Члена сім’ї загиблого» тощо).

14.Чи звільняються від подання податкових декларацій з плати за землю ЮО, які мають право на пільги щодо сплати земельного податку або земельної ділянки що не підлягають оподаткуванню на підставі ст..283 ПКУ?

Відповідь: Відповідно до п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3 ст.286 ПКУ).
Згідно із ст.269 та ст.270 ПКУ платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п.30.1 ст.30 ПКУ податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п.30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п.30.2 ст.30 ПКУ).

Статтею 282 ПКУ визначено категорії юридичних осіб, які звільняються від сплати земельного податку, а ст.283 ПКУ - види земельних ділянок, що не підлягають оподаткування.
Нормами ПКУ не передбачено звільнення від обов’язку подання податкових декларацій за земельні ділянки, з яких земельний податок не справляється через застосування податкових пільг.

Таким чином юридичні особи, які мають право на пільги щодо сплати земельного податку або земельні ділянки, що не підлягають оподаткуванню, не звільняються від обов’язку подання податкових декларацій за земельні ділянки, з яких земельних податок не справляється через застосування податкових пільг.

15. Який порядок сплати земельного податку ФО у рік придбання земельної ділянки?

Відповідь: Відповідно до п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.286.5 ст.286 ПКУ нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст.58 ПКУ.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пп.287.5 ст.287 ПКУ).

З урахуванням викладеного, при отриманні від Центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин інформації про набуття фізичною особою права власності на земельну ділянку контролюючий орган здійснює нарахування сум земельного податку починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності, та надсилає податкове повідомлення-рішення такій фізичній особі. Податок підлягає сплаті протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

16. Хто є платником збору за першу реєстрацію транспортного засобу?

Відповідь: Згідно з п. 231.1. ст.231 розділу Х Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі - ПКУ) платниками збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до статті 232 цього Кодексу є об’єктами оподаткування.

Відповідно до пп.232.1 ст.232 ПКУ транспортні засоби, які є об’єктами оподаткування збором:
• колісні транспортні засоби, крім:

а) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва;
б) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за військовими формуваннями головного органу в системі центральних органів виконавчої влади у сфері охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному таким головним органом;

в) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за підрозділами служби цивільного захисту, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення;
г) транспортних засобів вантажних, самохідних, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані, - товарна позиція 8709 згідно з УКТ ЗЕД;

ґ) транспортних засобів швидкої медичної допомоги;

д) машин і механізмів для сільськогосподарських робіт - товарні позиції 8432 і 8433 згідно з УКТ ЗЕД;

е) причепів (напівпричепів);

є) мопедів;

ж) велосипедів;

• судна, зареєстровані у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України;
• літаки і вертольоти, зареєстровані у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України або у Реєстрі державних повітряних суден України, крім:

а) літаків і вертольотів Збройних Сил України;

б) літаків і вертольотів головного органу у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення, а також органів управління та сил цивільного захисту, що виконують завдання цивільного захисту.
Отже, платниками збору за першу реєстрацію транспортного засобу є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до Податкового кодексу України є об’єктами оподаткування.

17.Що вважається місцем реєстрації транспортного засобу?

Відповідь: Відповідно до п.231.1 ст.231 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платниками збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до ст.232 ПКУ є об’єктами оподаткування.

     Згідно з п.21 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388 із змінами та доповненнями (далі - Порядок), транспортні засоби юридичних осіб реєструються за місцезнаходженням таких осіб. Якщо стоянка транспортних засобів розташована за місцезнаходженням філій або представництв юридичних осіб, такі транспортні засоби реєструються за місцем їх стоянки.
     У свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті) зазначається юридична особа, якій належать транспортні засоби, місцезнаходження такої особи та стоянки.
     Реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів, що належать фізичним особам, здійснюється за місцем звернення власника або його уповноваженої особи незалежно від місця реєстрації (проживання) власника. При цьому, в реєстраційних документах зазначається місце реєстрації (проживання) особи, за якою реєструється транспортний засіб (п.24 Порядку).

Згідно з п.239.2 ст.239 ПКУ юридичні особи в десятиденний строк після першої реєстрації в Україні транспортних засобів подають відповідному контролюючому органу за місцем свого знаходження та за місцем реєстрації транспортного засобу розрахунок суми збору за такі транспортні засоби за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ. До розрахунку обов’язково додаються копії реєстраційних документів, завірені відповідним уповноваженим державним органом України, який проводив таку реєстрацію.
Отже, місце реєстрації транспортного засобу для:

юридичних осіб - місцезнаходження юридичних осіб або місце стоянки транспортних засобів;
фізичних осіб - місце звернення власника або його уповноваженої особи незалежно від місця реєстрації (проживання) власника. При цьому, в реєстраційних документах зазначається місце реєстрації (проживання) особи, за якою реєструється транспортний засіб.

18. Яка гранична сума розрахунків готівкою ФО з підприємством (підприємцем) протягом одного дня за товари (роботи, послуги)?

Відповідь: Відповідно до п. 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 підприємства (підприємці) мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою та/або з фізичними особами протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами в межах граничних сум розрахунків готівкою, установлених відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку для подальшого їх перерахування на поточні рахунки. Кількість підприємств (підприємців) та фізичних осіб, з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

Обмеження, установлене в абзаці першому цього пункту, стосується також розрахунків під час оплати за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок готівкових коштів, одержаних за допомогою електронного платіжного засобу.
Пунктом 1 Постанови Правління Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» встановлено граничну суму розрахунків готівкою фізичної особи з підприємством (підприємцем) протягом одного дня за товари (роботи, послуги) у розмірі 150000 (ста п’ятдесяти тисяч) гривень.

19. На які види готівкових розрахунків не поширюється обмеження щодо граничних сум готівкових розрахунків?

1) розрахунки підприємств (підприємців) з бюджетами та державними цільовими фондами;
2) добровільні пожертвування та благодійну допомогу;

3) використання коштів, виданих на відрядження.

20. Чи дозволяється здійснювати розрахунки за товари, вартістбь (ціна) яких перевищує 150 тис. готівкою протягом кількох днів частками, які не перевищують обмеження розрахунків ФО між собою або ФО з СГ?

Відповідь: Відповідно до п. 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (далі – Положення № 637) підприємства (підприємці) мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою та/або з фізичними особами протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами в межах граничних сум розрахунків готівкою, установлених відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку для подальшого їх перерахування на поточні рахунки. Кількість підприємств (підприємців) та фізичних осіб, з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

фізичної особи з підприємством (підприємцем) протягом одного дня за товари (роботи, послуги) у розмірі 150000 (ста п’ятдесяти тисяч) гривень;
фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150000 (ста п’ятдесяти тисяч) гривень.

Таким чином, в разі проведення розрахунків протягом кількох днів (відповідно умов визначених у договорі між продавцем та покупцем) обмеження сум розрахунків 150000 гривень стосується кожного окремого дня проведення розрахунків.

ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві

Попередня

Дорогі ветерани!

Наступна

Чи є підлягає оподаткуванню дохід, отриманий ФО як відшкодування моральної та матеріальної шкоди?