Чи повинен СГ, який уклав з органом місцевого самоврядування (виконавчої влади) договір суперфіцію (право користування чужою земельною ділянкою для забудови), сплачувати до бюджету плату за землю?
Згідно з ст.127 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених ст.122 ЗКУ, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених ЗКУ.
Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України (ч. перша ст.102 прим.1 ЗКУ).
Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови не може перевищувати 50 років (ч. четверта ст.102 прим.1 ЗКУ).
Відповідно до пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно зі ст.269, 270 ПКУ платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п.286.1 ст.286 ПКУ).
Також, п.287.6 ст.287 ПКУ передбачено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до п.288.2 ст.288 ПКУ платником орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (далі – орендна плата) є орендар земельної ділянки. При цьому, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.288.1 ст.288 ПКУ).
З урахуванням викладеного, за земельну ділянку, щодо якої укладено договір суперфіцію, нараховувати та сплачувати до бюджету плату за землю (земельний податок та орендну плату) повинен власник такої земельної ділянки (постійний землекористувач) або її орендар (в залежності від того, дана земельна ділянка знаходиться у власності (постійному користуванні) чи передана в оренду за договором оренди землі).
Суб’єкт господарювання, що отримав право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), не є платником плати за землю (земельного податку та орендної плати) за земельну ділянку щодо якої встановлено суперфіцій, за винятком випадку коли такий суб’єкт господарювання завершив будівництво будівлі, споруди та здійснив державну реєстрацію права власності на неї. Земельний податок у цьому разі за земельну ділянку, на якій розташована будівля, споруда, з урахуванням прибудинкової території нараховується та сплачується з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві