Міфи і факти про насильство в сім’ї

Жінки, які піддаються насильству, завжди можуть піти від кривдника. У суспільстві, де жінкам запропоновано з культурної точки зору вірити в те, що любов і шлюб є для них самореалізацією, часто вважається, що вони мають право і волю піти з дому, коли насильство стає дуже серйозним. У справжньому житті існує дуже багато перешкод для жінок на цьому шляху.

Людина, яка одного разу зазнала насильства, назавжди стає жертвою. Пройшовши консультування у фахівців, жінка може повернутися нормального життя, якщо цикл насильства розірваний, і жінка не перебуває в ситуації насильства та небезпеки.

Один раз ударивши, людина не може зупинитися. Якщо теорія психологічно набутої насильницької поведінки правильна, то кривдників можна навчити неагресивній поведінці. Чоловіки-кривдники поводяться агресивно і грубо у стосунках з усіма. Більшість із них здатні контролювати свою поведінку і розуміти, де і стосовно кого можна виявляти агресивні емоції.

 Ті, хто б’ють, не є люблячими чоловіками чи партнерами. Вони використовують любов для того, щоб утримати жінку в рамках насильницьких відносин. Кривдники, які застосовують насильство, психічно нездорові. Ці чоловіки часто ведуть нормальний спосіб життя, за винятком тих моментів, коли дозволяють собі спалахи агресивної поведінки. Соціальний статус таких чоловіків може бути досить високим, вони можуть обіймати керівні посади, вести активне соціальне життя, бути успішними в бізнесі. Чоловіки, які вдаються до насильства, є невдахами і не можуть подолати проблеми в житті.

Стан стресу рано чи пізно переживають усі люди, але не всі піддають насильству інших людей. Чоловіки, які б’ють дружин, б’ють також і дітей. Це трапляється приблизно в третині родин. Чоловік припинить насильство, «коли ми одружимося». Жінки думають, що чоловіки припинять контролювати їх, якщо вони одружаться. Передбачається, що, отримавши своє, він повинен заспокоїтися і повірити, що вона його любить, бо шлюб є найвищим доказом любові. Але проблема в тому, що влади не буває багато, і цикл насильства продовжується. Дітям потрібен їхній батько, навіть якщо він агресивний – «залишаюся тільки через дітей». Без сумніву, в ідеалі діти мають потребу в матері та батькові. Проте діти, які живуть в умовах насильства в родині, самі можуть просити матір утекти від батька, аби врятуватися від насильства.

Домашні сварки, рукоприкладства і бійки характерні для неосвічених і бідних людей. У родинах із вищим рівнем достатку такі події трапляються рідше.

Насильство в родині не обмежується визначеними групами населення. Це відбувається в усіх соціальних групах, незалежно від рівня доходів. Сварки між чоловіками і дружинами існували завжди. Це природно і не може мати серйозних наслідків. Сварки і конфлікти справді можуть спостерігатися в різних сферах стосунків. Прикметною рисою насильства є серйозність, циклічність, інтенсивність і наслідки.

Причиною насильства є алкоголь. Уживання алкоголю знижує здатність контролювати поведінку, але серед кривдників багато чоловіків, які не вживають тютюн чи алкоголь. Деякі, пройшовши лікування від алкоголізму, продовжували бути агресивними і жорстокими щодо близької людини. Алкоголізм чи вживання алкогольних напоїв не може виправдати насильство.

Насильство в родині – нове явище, породжене сучасними економічними і суспільними змінами, темпом життя та стресами. Звичай бити дружину так само старий, як і сам шлюб. У найдавніші часи, за свідченнями, які дійшли до нас, існував закон, який відкрито заохочував і санкціонував звичай бити дружину.

 Нині домашнє насильство – явище рідкісне. Воно залишилося в минулому, коли часи були жорстокішими і жінки вважалися власністю чоловіків. Насильство в родині – явище дуже поширене в наш час. У багатьох країнах фахівці з юриспруденції та адвокати, які спеціалізуються із захисту прав жінок, вважають, що домашнє насильство займає одне з перших місць серед тих видів злочинності, відомості про які рідко доходять до правоохоронних органів.

Існування цих та інших міфів про проблему насильства в родині є додатковим тягарем для жінок, що зазнають насильства. Усе це – бар’єри на шляху до нормального життя.