Інтерв’ю голови Печерської райдержадміністрації Сергія Мартинчука з виданням «Національний діалог»
«Модель управління державою залежить від кожного з нас»
У цьому переконаний Голова Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Сергій Мартинчук, з яким спілкувалися представники редакції газети «Національний діалог».
Сергій Олександрович МАРТИНЧУК народився 13 липня 1984 року в м. Коростишів Житомирської області. Має дві вищі освіти: за першою – економіст (Національний транспортний університет, економіка підприємства, 2006 р.)‚ за другою – магістр державного управління (Національна академія державного управління при Президентові України, 2013 р.). Трудову діяльність починав на посаді інженера відділу експлуатаційних і ремонтних матеріалів, у 2007 році став заступником директора із зовнішньоекономічної діяльності. У державному апараті керівну посаду вперше обійняв у 2011 році. Із серпня 2014 року очолює Печерську РДА.
Шановний Сергію Олександровичу, як Ви прийшли в політику? Яка мета Вашої діяльності в Києві, в Україні?
– Мою посаду вважають політичною, але насправді в політику я не прийшов: РДА – це орган виконавчої влади. Центральними органами виконавчої влади у нас є Кабінет Міністрів України, міністерства, а ми трохи нижчий орган, і якоюсь мірою я є представником: виконую функції представника Президента на території Печерського району. Мене призначає Президент, хоча за поданням Київського міського голови. Я аполітичний, моє першочергове завдання – забезпечити конституційні права кожного громадянина, котрий проживає або працює на території Печерського району.
Якийсь час я працював у сфері бізнесу, потім зацікавила державна служба. Дав присягу державного службовця, пройшов конкурс, пішов головним спеціалістом у Головне управління житлового господарства, пропрацював чотири роки, після чого мені запропонували бути начальником управління житлово-комунального господарства Солом’янського району. Там ще попрацював, потім очолив Департамент житлової політики Мінрегіону України. Таким чином я просто влився у сферу ЖКГ– це дуже сильна школа, тому що ми всі залежні від житлово-комунального господарства. Коли ми прокидаємося, нам головне, щоб була гаряча і холодна вода, щоб було тепло в квартирі, і коли ми виходимо з під’їзду, хочемо бачити чистоту навколо, вивезене сміття тощо. ЖКГ – це величезний комплекс послуг, і він є ключовим. Мій досвід у житлово-комунальному господарстві поступово привів мене на посаду Голови Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.
Ви нещодавно підписали Меморандум про співпрацю з Радою національних спільнот України. Печерська РДА встигла провести спільні заходи з представниками національно-етнічних спільнот і планує проводити їх надалі. Якими Ви бачите перспективи такої співпраці?
– Якщо вкласти душу і докласти спільних зусиль, буде чудовий результат. Після показу фільму «Кіборги» у столичному кінотеатрі, який ми організували з РНСУ, у нас було дуже багато подяк: уперше в нашій країні державна адміністрація спільно з громадською організацією зробили таке. Потім перша леді США також організувала подібний захід – показала повчальний фільм для молоді, та все ж таки ми зробили це перші! Тому ми рухаємося в дуже правильному напрямку.
Кажуть, перший млинець гливкий. Але, слава Богу, з РНСУ у нас не було ніяких гливких млинців. І коли двоє однодумців працюють на досягнення спільної мети, вони, як правило, її досягають. Коли ж починається перетягування ковдри, це погано закінчується – вони потім сваряться між собою, один на одного кляузи пишуть. У нас же об’єднались однодумці, і навіть на прикладі показу фільму у нас був чудовий резонанс. У нас є багато ідей, і ми працюватимемо на позитив. Але ми краще спочатку це зробимо, а потім уже всім розповімо.
Яке Ваше ставлення до процесу децентралізації, самоуправління громади?
– У мене щотижня проходять апаратні наради, на яких присутні голови ОСНів – органів самоорганізації населення. Це представницькі органи. Крім цього, існують публічні звіти, на які також запрошується громадськість. І на кожному публічному звіті можна поставити будь-яке запитання, що стосується моєї діяльності – управління, бюджетування і так далі.
У Печерському районі можна влаштувати Монако: я би ще сюди зробив платний в’їзд, як у центральну частину Лондона, і питання з паркуванням було б вирішено. Я вважаю, що хто як наповнює бюджет, так і має його використовувати. Але якщо наповнення бюджету на місяць по Печерському району складає до мільярда гривень, то інші райони (де зареєстровані або здійснюють свою підприємницьку діяльність набагато менше підприємців, а наповнення бюджету – близько 150 мільйонів гривень) були б найдепресивнішими. Спальні райони залишаться спальними, вони ніколи не стануть адміністративними, промисловими. Звичайно, там також іде наповнення бюджету, але лише від фізосіб.
На сьогоднішній день у нас багато прогалин у законодавстві. Ми працюємо за старим житловим кодексом, у нас не визначено поняття «хостел», хоча ми піднімали це питання на парламентських слуханнях і в комітетах Верховної Ради.
Ми сьогодні – на порозі сучасної історії України, і все залежить виключно від нас. Сьогодні громада повинна диктувати умови. Нічого не заважає сьогодні створити електронну петицію і підняти питання, якою ми бачимо модель управління Києвом. Можна? Можна! Хто це піднімає? Та ніхто! Значить, усіх усе влаштовує. Підняти питання референдуму щодо моделі управління міста можуть? На превеликий жаль, можливість проведення референдумів ми отримали на сході України, але її використали на користь не нашої держави, а ворожої.
Модель управління державою залежить від кожного з нас. А скільки людей на сьогоднішній день знають, яка у нас Республіка – президентсько-парламентська чи парламентсько-президентська? Уявіть собі – менша частина. Це упущення держави чи кожного з нас? Звичайно, кожного з нас!
За статистикою лише 4% громадян читали Конституцію…
– І це наша біда! Я впевнений, що сьогодні у школі одним із предметів має бути вивчення Конституції України. Потрібно знати те, що стосується кожного громадянина України. Наше суспільство сьогодні ще навіть не готове дізнатися, що таке Герб України і звідки він пішов. На превеликий жаль, ми не знаємо своєї історії.
Ми вимагаємо державності, але самі не робимо відповідних кроків для того, щоб ця держава працювала. Останні вибори Президента відбувалися на хвилі Революції Гідності, це було піднесення, тому нехай не 100, але як мінімум 90% мали прийти на виборчі дільниці!
Повторюю: модель управління державою залежить від кожного з нас.
Як Ви оцінюєте свою співпрацю з київською владою, зокрема з мером?
– Позитивно. Я його поважаю як видатного спортсмена. Він багато досягнув сам і навіть у політику прийшов з власними грошима, які заробив спортивними мозолями, а не зі спонсорськими. Був величезний кредит довіри до нього – і як до спортсмена, і потім, під час Революції Гідності; і коли приводили до ладу територію Майдану, він не соромився тягати піддони тощо. Він справді господарник. Він справді вірить і багато чого робить. Я не пам’ятаю, коли останнім часом так масштабно робилися дороги, розв’язки, освітлення – багато чого… Але ж ми маємо розуміти: коли 20 із гаком років місто потихеньку руйнувалося, неможливо за кілька років, за клацанням пальців, із таким маленьким бюджетом, як для столиці, зробити щось неймовірне. У казку вірять діти. Дорослі ж вірять у вчинки. Я бажаю Кличкові балотуватися на наступні вибори мера – вважаю, що за 10 років він може себе належно проявити.
Він підтримує те, що у нас Київ – це місто в парку. Ми збільшуємо зелені зони, і я підтримую таку політику. Ми підписали меморандум з послом Китайської Народної Республіки і будемо робити поруч із адміністрацією за їхні кошти китайський сквер – надсучасний, із їхніми альтанками, у їхньому стилі, з їхніми рослинами. Тепер не обов’язково буде купувати квиток за 800 доларів до Пекіна – вистачить прогулятися біля Печерської адміністрації і відчути цю атмосферу.
Так, у мера може щось не виходити. Не забуваймо, що людина прийшла зі спорту. Але, знов-таки, не святі горщики ліплять. Якщо у людини є бажання, це вже гарний плюс. Шляхом спроб і помилок він досягає результату. Все ж таки кредит довіри киян до міського голови залишився. І останні вибори показали гарний відсоток. До речі, у Печерському районі найбільше проголосували за Київського міського голову. Ми і надалі продовжимо тісно з ним співпрацювати.
Він може зателефонувати у вихідний день і сказати: «Тут у тебе провал біля гастроному на розі вулиці Грушевського». Я йому: «За годину все виправимо!». «Дякую», – каже він. Я ж відповідаю: «Це я Вам дякую, що Ви мені підказали, де у мене служби не спрацювали». У нас постійно є така комунікація. Не кожен міський голова, а тим паче європейського міста, звертає увагу на такі дрібниці. А йому це болить. Інший би просто проїхав би на автівці і не побачив би того провалля на асфальті. Все ж таки він, як і всі інші громадяни, не цурається цього. Він видатний спортсмен, якого увіковічили у США, не боїться брудної роботи. І за це йому респект.
Нещодавно, не без Ваших зусиль, у Печерському районі знову запрацює знаменитий кінотеатр «Зоряний»…
– А ми довго працювали, щоб відновити діяльність кінотеатру. Андрій Кравець – це минулий очільник ДУС (йому за це дали Героя України), колишній директор «Зоряного» – віддав приміщення забудовникам. Була спроба поміняти профіль земельної ділянки під кінотеатром, але двічі громада та депутати земельної комісії блокували це рішення. Власники вимагали перепрофілювати кінозаклад на багатоповерхову забудову. Коли це було заблоковано, «Зоряний» придбали ресторатори – ціна була вже у 5 разів меншою. Зараз ми радикально відстоюємо позицію, що це має бути кінотеатр, яким він був багато років. Зараз над власником, як Дамоклів меч на кінській волосині, висить оце рішення Київради про повернення закладу в комунальну власність. За компенсацію, зрозуміло – ми не експропріюємо, але це має залишатися кінотеатр. І на тлі «Кінопанорами» з «Україною» (до речі, «Україна», на Городецького, в одному рішенні голосувалася з кінотеатром «Зоряний» про їх приватизацію тоді, у 2006 р.). Але на шляху до відновлення кінотеатру з’ясувалося, що представники «молодої команди» вкрали навіть фонтан біля «Зоряного»! Коли очільники Керуючої компанії Печерського району з’ясували, що фонтан уже не перебуває на їх балансі й у реєстрі прав власності фігурує фізична особа, мешканець с. Іванковичі Київської області, – вони вдарили на сполох. 170 м фонтану та кінотеатр розглядались як одна ділянка для забудови, адже кожен клаптик землі на Печерську коштує дуже дорого… Ми з прокуратурою, депутатами та журналістами підняли шум – і ось, через три місяці, я на сайті Мін’юсту в реєстрі майнових прав побачив, що цей запис скасовано, і тепер київська громада є власником цього майнового комплексу. Це спільна перемога!
Кінотеатр «Зоряний» – це символ минулої влади, це штаб-офіс Партії регіонів, ми його називали «епіцентр зла», і коли Майдан почався, перший тиждень сюди приїжджали якісь озброєні козаки в еполетах – вони прикривали вивезення награбованого. У «Зоряному» ж були приймальні депутатів, Азарова, якщо не помиляюся… Розповідали, що всередині галерея була. Зрозуміло, що весь кінотеатр перетворився на офісне приміщення. Зараз кінотеатром займаються наші кіномитці – Людмила Горделадзе, керівниця кінотеатру «Жовтень» на Подолі, відповідає за концепцію. «Зоряний» буде оновлений усередині, буде вже не 2, а 5 залів зроблено: тепер не ходять у зали на 700 посадочних місць, потрібні зали по 50-100. Але я сподіваюся, що це буде народний центр українського кінематографу. Щоб це був не просто попкорн, а такий арт-простір, де молоді режисери могли б реалізувати себе – це основне. Колись «Зоряний» був місцем відпочинку киян, він був найсучасніший, останній кінотеатр за радянських часів. Він був дуже гарно обладнаний. Ми, школярі, відвідували безкоштовні сеанси – він виконував соціальну функцію. Тому зрозуміло, що зараз Печерську бракує таких місць, щоб усе місто приїжджало – і кінопокази відбувались, і якісь мистецькі події. І це єдиний кінотеатр, який наразі залишився у Печерському районі. Він символізує часи Євромайдану, ми розуміємо його значення. Ніяких спекуляцій із «Зоряним» не буде, він усе ж таки має стати кінотеатром.
Рік тому побачив світ перший номер друкованого органу Ради національних спільнот України – щомісячної газети «Національний діалог». Якої Ви думки про це видання? Якими бачите шляхи налагодження загальнодержавного національного діалогу?
– Насамперед хочу відзначити, що не кожне, навіть комерційне, видання має таку якісну поліграфію! А щодо налагодження загальнодержавного національного діалогу, то сьогодні ми потребуємо єднання не тільки в країні, а й за її межами. Ми зараз сидимо і спілкуємося в цьому кабінеті, а завтра можемо випадково зустрітися у будь-якій країні, і коли люди не ховають обличчя, а кажуть знайомою мовою «Привіт!» – це дуже круто. Мені дуже приємно, коли я виходжу з адміністрації і йду на прийом громадян, а громадяни просто вітаються. Людина могла промовчати і вдати, що не знає мене. Це один із класних показників, коли люди одне одного не цураються. А чому не цураються? Тому що вони роблять гарну справу. Під час гарних справ вони пишуть історію. Вони роблять щось корисне не тільки для себе, а й для своєї держави, у якій жити їхнім дітям, онукам і т.д. Треба об’єднуватися для того, щоб побудувати найкращу країну! Вона у нас і так найкраща, але ми маємо довести це і світовій спільноті. Ми круті. Географічне положення у нас таке унікальне, що у нас є чотири пори року – не всі країни цим можуть похизуватися. У нас є море, гори, у нас круті ландшафти, ліси, чого немає у багатьох країнах світу. У Швейцарії немає моря, в Іспанії класно, але сухо, піски, зеленої зони немає… А ще у нас дуже гостинні люди, що теж є далеко не скрізь. Іноді приїжджаєш у гості до європейця, а він каже: «Кожен платить за себе». А у нас, коли приїжджають гості, то – чим хата багата, тим і рада. Цю атмосферу треба зберігати. Але, знов-таки, для того, щоб її зберегти і примножити, людям потрібен гарний рівень життя. І він залежить виключно від нас.
Дякуємо за інтерв’ю.
Розмову вели:
Головний редактор газети «Національний діалог» Михайло Роль,
журналістка Атанайа Та