Насильство серед дітей
Домашнє насильство є одним із найпоширеніших явищ порушення прав людини. Насильство руйнує сім’ї, робить дітей сиротами, спричиняє безпритульність та бездоглядність. Безумовно, не в кожній сім’ї потерпають від фізичного насильства, але мова йде про різні види насильства: психологічне, економічне та сексуальне. На жаль, багато сімей приховують факти насильства тому, що до соціальних інституцій звертаються тільки ті родини, які виявили бажання скористатися допомогою соціальних працівників
Насильство в українській сім’ї — непорушна родинна «таємниця» і величезна проблема державної ваги. На жаль, тут маємо сумну ситуацію: жертви побутового насильства ще бояться відкрито говорити про наругу над собою, українське суспільство не навчилося її різко засуджувати, а кривдників — карати. А тим часом експерти стверджують: на сімейних «фронтах» ведеться справжня громадянська війна, і кінця їй не видно. Щоправда, відтепер держава не ховає голову в пісок і визнає: насильство в українських сім’ях існує, і з ним потрібно
боротися. Відтак в Україні з травня 2008 року діє національна кампанія «Стоп насильству!», в рамках якої в жовтні 2008 року було проведено Всеукраїнський форум „Стоп насильству” і прийнято Платформу дій і Робочий план із попередження та подолання наслідків насильства в сім’ї. Кампанію ініціювало Міністерство України у справах сім’ї, молоді і спорту, Програма рівних можливостей ПРООН в Україні та недержавні організації: Ла-Страда Україна, Міжнародний гуманітарний центр „Розрада”, Школа рівних можливостей, Жіночий інформаційно-консультативний центр, Волонтер, Карат.
Необізнаність і байдужість суспільства та влади до проблем насильства — благодатний ґрунт для його поширення. Соціально–економічні чинники теж доливають олії у вогонь. Однак говорити про те, що насильство трапляється лише в родинах, які живуть у злиднях або де батьки алкоголіки чи наркомани, було б неправильно — статистика свідчить, що жорстоке поводження з дітьми трапляється дуже часто і в абсолютно благополучних сім’ях. Але, незважаючи на те, де і в яких родинах трапляються випадки насильства, наслідки поганого ставлення батьків до дітей однакові. Ставши дорослими, діти, що страждали від жорстокого до них ставлення, як правило, переносять це насильство на оточуючих, і, в першу чергу, страждає їхня родина. І цей сценарій може повторюватись декілька поколінь.
Суттєва вада нашої держави в боротьбі з цим лихом — це невизнання насилля злочином. Ця проблема латентна — постраждалі здебільшого не звертаються по допомогу, суспільство немає толерантного ставлення до жертв побутового насилля. І до родинної тиранії немає серйозного ставлення, бо, за українськими законами, насильство не є злочином, це — лише правопорушення. І максимум, що загрожує кривднику, — затримання на 15 діб. А після «відбування покарання» катівник знову повертається до жертви. Українці хоч і повільно, але рухаються у правильному напрямі: жертвам насильства вже є куди звернутися. В Україні діють центри соціальних служб сім’ї, дітей і молоді та служби у справах дітей, у кожній області працюють центри матері та дитини, соціальні гуртожитки, центри соціально–психологічної реабілітації, які можуть надати не тільки юридичну допомогу, але й місце проживання. Запобігати насильству в українських сім’ях зобов’язана і правоохоронна система в цілому. До того ж будь–який постраждалий може зателефонувати на «гарячу» лінію з питань запобігання насильству ( її номер — 8 800 500 33 50).
Однією з найактуальніших проблем є кривдження дітей та молоді. Насильство над слабшими можуть чинити як дорослі, так і самі діти. Проблема жорстокості й насильства в нашому суспільстві стає дедалі актуальнішою. Це пов'язано з багатьма соціально-економічними чинниками, серед яких слід відзначити: збільшення кількості неповних сімей унаслідок розлучень і виїзду батьків за кордон, відвертої неконтрольованої пропаганди насильства та агресії на телеекранах, масове відкриття комп'ютерних та ігрових залів, де підлітки можуть «утекти», «відірватися» від реальності й відчути себе героями-«вбивцями», тощо.
Серед важливих психологічних чинників варто зауважити й особливості підліткового віку (це критичний період у житті людини, коли відбуваються значні зміни на фізичному та психологічному рівнях, формуються життєві цінності, виникає потреба у самовираженні серед однолітків; це час суперечностей, коли, з одного боку, підлітки прагнуть бути автономними, самостійними, а з. іншого — потребують розуміння і підтримки дорослого). Виникає нове відчуття дорослості — перехід від дитячих форм поведінки до дорослого бажання проявити себе, інколи за будь-яку ціну. Часто таке прагнення дорослості у підлітка набуває форм самоствердження шляхом кривдження інших. Такого способу самоствердження старшокласники часто навіть не усвідомлюють, оскільки він є «копіюванням» і відображенням дій дорослих. Помітна тенденція до скоєння правопорушень у навчальних закладах, проявів жорстокості й насильства серед підлітків, які вони знімають на фото-, відеокамери та мобільні телефони. Ця тема вже не одноразово зринала в засобах масової інформації.
Дитинство - це період відсутності дорослої відповідальності, узаконена залежність від турботи й економічної підтримки суспільства. Неповнолітній є недієздатним у повному обсязі, але має всі людські права, особливо на захист від жорстокого поводження, від насильства різних видів і форм. Як правило, жорстоке поводження з дитиною — це комплекс дій дорослого чи учнівського колективу. В основі жорстокого поводження з дітьми лежить нерозуміння ідеалів малюка, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного життя і родинного виховання.
Насильство в будь-якій формі неприйняте. Люди повинні шанобливо ставитися один до одного.